+380 (312) 64-32-46 kaf-journal@uzhnu.edu.ua
Світлий ювілей видатного мовознавця: Василеві Німчуку – 80
Вітальня » 2013 » Липень » 6 » Світлий ювілей видатного мовознавця: Василеві Німчуку – 80
03:39
Світлий ювілей видатного мовознавця: Василеві Німчуку – 80
Василеві Васильовичу Німчуку – 80
6 липня виповнюється 80 років видатному випускникові філологічного факультету Ужгородського університету Василеві Васильовичу Німчуку. Сьогодні він – доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу історії української мови Інституту української мови НАН України, автор понад 500 публікацій із історії української й інших слов’янських мов, діалектології, словотвору, ономастики, історії українського мовознавства, історії українського правопису...

А трохи більше ніж півстоліття тому, ще в студентські роки, Василь Васильович очолював студентське наукове товариство філологічного факультету Ужгородського університету.

Людина, яка досягла найвищих вершин у науці, але не відірвалася від своїх коренів: Василь Васильович – великий, щирий патріот Закарпаття. «Я закоханий у закарпатський діалект», – зізнається вчений. Високу культуру, глибоку, природну інтелігентність, любов до рідної говірки, фольклору В. В. Німчук перейняв від своїх батьків. Народився в родині Василя й Марії Німчуків 6 липня 1933 року в селі Довгому Іршавського району на Закарпатті. 1943 року закінчив Довжанську народну школу, після якої навчався в сусідніх Білках – спочатку в горожанській, а потім – у середній школі, яку закінчив 1950-го. Того ж року В. В. Німчук вступив до Ужгородського університету. Спочатку навчався на фізико-математичному факультеті, однак незабаром відчув своє справжнє покликання – і перейшов на українську філологію. Тут його науковим керівником, наставником став Степан Пилипович Бевзенко. Наукові студії В. В. Німчук розпочав із вивчення словотворчих особливостей рідної говірки. Ще студентом опублікував свою першу наукову статтю – «Спостереження над словотвором іменника в говірці села Довге, Іршавського району (Суфіксація)» (1955).

Закінчивши з відзнакою 1955 року університет, В. В. Німчук кілька місяців працював учителем у селі Мишкаревиці на Воловеччині, а вже в листопаді вступив до аспірантури при кафедрі української мови Ужгородського університету. Протягом наступних років Василь Васильович опублікував понад два десятки статей із діалектного словотвору, у яких розглянув особливості творення слів різних частин мови у верхньонадборжавських говірках: „Словотвір займенників у говірках району верхньої течії р. Боржави” (1957), „Із словотвору прислівників говірок району верхньої течії річки Боржави (прислівники займенникового походження)” (1958), „Морфологічний склад прийменників у говірках верхньої течії р. Боржави” (1958), „Частки в говірках району верхньої течії р. Боржави” (1958), „Словотвір числівників у верхньонадборжавських говірках” (1961), „Суфіксальне творення дієслів, дієприкметників і дієприслівників у закарпатських верхньонадборжавських говірках” (1962) та ін.

Члени Української ономастичної комісії: (зліва направо) В. П. Петров, К. К. Цілуйко (голова), А. О. Білецький, О. С. Стрижак, А. А. Бурячок, В. В. Німчук (учений секретар), І. О. Варченко (1967 р.)
Після закінчення аспірантури в 1958 році В. В. Німчук став молодшим науковим співробітником Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. 1963 року захистив кандидатську дисертацію „Словотвір іменних частин мови в закарпатських верхньонадборжавських говірках”, написану під керівництвом С. П. Бевзенка. Ця робота й дотепер залишається найбільш ґрунтовним дослідженням словотворчих особливостей закарпатських говірок.

Однак діалектологічні студії В. В. Німчука словотвором не обмежилися: дослідник вивчав питання походження українських діалектів, діалектогенезу („Про походження українських діалектів”, 1993; „Проблема українського діалектогенезу”, 1994), стильову диференціацію діалектного мовлення („Питання про стильову диференціацію в діалектах”, 1963; „Діалектна стилістика”, 1990), діалектні особливості мови закарпатських письменників, учених („Середньозакарпатський говір на початку ХІХ ст. (мова поезій В. Довговича)”, 1985; „Закарпатоукраїнський діалект у науковій творчості Ю. І. Гуци-Венеліна”, 1989) тощо.

Прекрасний знавець українських говорів і всіх слов’янських мов, В. В. Німчук вивчав українсько-південнословʼянські контакти крізь призму закарпатського діалекту. Цій проблемі дослідник присвятив близько десятка публікацій, серед яких „Питання про зв’язки закарпатських українських говорів з південнослов’янськими мовами” (1962), „Карпато-балканські лексичні паралелі в писемних пам’ятках” (1978), „Балканський мовний союз і південно-західні українські діалекти” (1987), „Актуальні проблеми вивчення українсько-південнослов’янських лексичних паралелей” (1989) та ін.

В. В. Німчук послуговується діалектними даними і в ономастичних студіях. Ще в 1962 році вчений наголошував на необхідності використання діалектних матеріалів у дослідженнях із топонімії (стаття „Про необхідність вивчення топоніміки у зв’язку з народними говорами”). В. В. Німчук вивчав питання про походження назв населених пунктів Закарпаття, займався історичною топонімією („Ясіння (сер. р.) чи Ясиня (ж. р.)”, 1967; „Із історичної топонімії Закарпаття”, 1976). Дослідник не оминув увагою також і питання стандартизації української ономастичної термінології, походження українських прізвищ, працював над створенням „Гідронімічного атласу України”, став співавтором „Словника гідронімів України” (1972). Протягом тривалого часу В. В. Німчук був ученим секретарем Української ономастичної комісії, 2008 року обраний її головою.

Коментар у професора В. Німчука бере випускниця відділення журналістики УжНУ М.Мартин (телеканал «М-Студіо»)
Значну увагу дослідник приділяє вивченню історії української мови на Закарпатті. До цієї сфери належать такі його наукові розвідки, як „Мова „Урбару” – першої друкованої пам’ятки закарпатського діалекту української мови” (1965), „Ю. Венелін (Гуца) – лінгвіст, фольклорист, етнограф” (1992), „Практична граматика малоруської мови” А. Волошина (1995) та ін.

Закарпатський говір, як відомо, – архаїчний, у ньому збереглося багато давніх слів, форм, – і це дає можливість В. В. Німчукові застосовувати дані рідного говору для пояснення явищ історії української мови. Саме в закарпатському діалекті В. В. Німчук знайшов розгадку до „темних місць” у „Слові о полку Ігоревім”.

Ще один важливий аспект наукової роботи В. В. Німчука – дослідження й підготовка до видання пам’яток української мови. Завдяки зусиллям, кропіткій роботі вченого з’явилися видання „Лексикон словенороський Памва Беринди” (1961), «„Лексис” Л. Зизанія. „Синоніма словенороська”» (1964), „Словник української мови” П. Білецького-Носенка (1966), «„Лексикон латинський” Є. Славинецького. „Лексикон славено-латинський” Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського”» (1973), „Буквар Івана Федорова” (1975), „Граматика” М. Смотрицького (1979), київські глаголичні листки (1983), „Слово о полку Игореве” (1985) та ін. В. В. Німчук розробив проект багатотомної академічної „Історії української мови”, став одним із авторів томів „Морфологія”, „Синтаксис”, „Лексика” в цьому виданні (К., 1970 1983), за що вченому 1985 року присуджено премію АН УРСР ім. І. Франка.

Величезний внесок В. В. Німчук зробив у історію українського мовознавства. Дослідник вивчав мовознавчу спадшину Є. Славинецького, Л. Зизанія, М. Смотрицького, П. Беринди, А. Корецького-Сатановського, Й. Левицького, М. Лучкая, О. Павловського, А. Кримського та ін. 1981 року В. В. Німчук захистив докторську дисертацію „Староукраїнська лексикографія”. В її основі – монографія „Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською”, видана в Києві 1980 року. У цій роботі на великому фактичному матеріалі ХІ – ХVІІ ст. учений уперше в українському мовознавстві дослідив пояснення незрозумілих слів на полях і в текстах давніх рукописів – глоси, із функціонуванням яких, як переконливо довів В. В. Німчук, пов’язане виникнення й розвиток староукраїнського словникарства не в ХVІ ст. (як вважалося до того), а на століття раніше.

Один із незчисленних виступів Василя Німчука перед науковою аудиторією
Досягнення В. В. Німчука були належно оцінені науковою спільнотою, і в травні 1990 року його обрали членом-кореспондентом АН УРСР. 1991 року дослідник перейшов до новоствореного Інституту української мови НАН України, протягом десяти років (1998 – 2008) очолював цю установу, а зараз керує відділом історії української мови. У 2001 році В. В. Німчук заснував науковий журнал „Українська мова”, редактором якого є і зараз.

На початку 90 х років учений узявся за підготовку змін до українського правопису, видав ряд публікацій, присвячених цій проблемі: „Про графіку та правопис як елементи етнічної культури: історія ґ (До 60 річчя „Українського правопису”)” (1990-1991), „Історія дзвінких африкат і засобів їх позначення в українській мові (До 60 річчя „Українського правопису”)” (1992) та ін. „Здається, навряд чи є в світі ще один народ, якому чужі правителі або політичні партії наказували, як писати його мовою”, – зауважив В. В. Німчук у передмові до впорядкованої ним хрестоматії „Історія українського правопису ХVІ – ХХ століття” (К., 2004). 1999 року Інститут української мови під керівництвом В. В. Німчука видав новий проект українського правопису, розроблений із урахуванням традицій української орфографії. У монографії „Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст.” (2002) і вже згаданій хрестоматії В. В. Німчук переконливо обґрунтував пропоновані зміни до правопису. Однак після тривалих дискусій цей проект не ухвалений офіційно. Цим правописом уже користуються видавництва „Свічадо”, „Літопис”, „Критика”, телеканал „СТБ”.

Після тривалого часу, „коли релігії розглядалася як реакційний пережиток, з яким нещадно боролися, коли діяльність дозволених конфесій усіляко обмежувалася, коли Українська автокефальна православна та Українська греко-католицька церкви були заборонені, а на участь у релігійних відправах власть імущі дивилися з осудом і підозрою”, чи не перший в українському мовознавстві початку 1990 х років за вичення української мови як священної взявся В. В. Німчук. Назвемо тільки деякі його публікації на цю тему: „Українська мова – священна мова” (1992, 1993), „Українська мова в Київському псалтирі 1397 р.” (1993), „Конфесійне питання і українська мова кінця ХVІ – початку ХVІІ століть” (1996), „Молитви наша не презри… Проблеми богослужбової мови” (1997), „Уцерковлення новоукраїнської літературної мови (Православ’я)” (1998), „Українська мова в християнських храмах” (2000), „Українські діалектні переклади Св. Письма” (2001), „Християнство й українська мова” (2001) та ін.

В. В. Німчук виступає на відкритті пам’ятного знака Королівському Євангелію (2011 р.)
Сьогодні вченого особливо хвилює проблема русифікації українського варіанту церковнослов’янської мови у церковних відправах. Завдяки зусиллям В. В. Німчука здійснено видання давніх рукописних священних пам’яток – Пересопницького Євангелія (1556 1561), Євсевієвого Євангелія (1283), Добрилового Євангелія (1164) та ін. Останнім часом учений зацікавився Королівським Євангелієм – книгою, що була створена на Закарпатті 1401 року. Саме В. В. Німчук виступив ініціатором відзначення ювілею Євангелія і встановлення пам’ятного знака цій книзі в селищі Королеві на Виноградівщині 2011 року, став співорганізатором конференції „Королівське Євангеліє – пам’ятка духовної культури Закарпаття” (м. Виноградів, 2011).

Василь Німчук (у центрі) після захисту кандидатської дисертації Василя Шарканя (праворуч від професора)
Хоча Василь Васильович уже понад п’ятдесят років живе в столиці, Закарпаттям він цікавиться постійно, приїздить сюди у відпустки, на свята. Уже більш ніж півстоліття (ще зі студентських років!) учений записує закарпатські діалектизми. Його картотека нараховує сотні тисяч записів. З усіма земляками розмовляє на рідному діалекті. Причому може з кожним говорити на його говірці, до всякого слова навести ілюстрацію з народної пісні, приказки, анекдоту.

В. В. Німчук – людина дуже тактовна, доброзичлива, уважна. Він допоміг прийти в науку більше ніж двом десяткам учнів, які під його керівництвом захистили кандидатські дисертації. Двоє – захистили докторські. Василь Васильович виступав офіційним опонентом на захистах дисертацій багатьох теперішніх викладачів філологічного факультету. Приємно, що вчений підтримує звʼязок із альма-матер. Колектив філологічного факультету вітає Василя Васильовича з ювілеєм, бажає міцного здоров’я, творчої наснаги для реалізації всіх задумів!

Василь Шаркань,
кандидат філол. наук,
т.в.о. заступника декана філологічного факультету УжНУ,
ст. викладач кафедри журналістики

Категорія: Вітаємо! | Переглядів: 959 | Додав: Путрашик | Рейтинг: 4.5/8


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сайт відділення журналістики © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них • Хостинг від uCoz
Закрити вікно пошуку