+380 (312) 64-32-46 kaf-journal@uzhnu.edu.ua
Шведський досвід в українській рефлексії
Вітальня » 2011 » Жовтень » 20 » Шведський досвід в українській рефлексії
00:45
Шведський досвід в українській рефлексії
«Навчання на завтра: залучити, підвищити інтерес і захопити!» - під таким гаслом розпочав роботу спільний українсько-шведський освітній проект, організований Медіа Інститутом FOJO (м. Кальмар, Швеція) та Інститутом журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Керівники проекту - Юлія Нестеряк (Україна) та Вероніка Менжун (Швеція).

18-21 жовтня в Києві відбувся перший у рамках проекту тренінг, учасниками якого стали викладачі журналістики трьох українських вишів: Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Ужгородського національного університету (
Юрій Бідзіля, Галина Шаповалова, Галина Щумицька, Іван Бабущак та Олександр Маріаш) та Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Перший день тренінгу був присвячений ознайомленню з цікавими й нестандартними способами самопрезентації (індивідуальної та командної).

Так, нові шведські підопічні намагалися встигнути викласти власне резюме за час горіння сірника (стандартного й «академічного» розмірів),
шукали спільні ознаки «гравців», об’єднаних однаковим порядковим номером у групи, жваво обговорювали різні моделі навчання (лінійну, циклічну), порівнюючи вітчизняний і шведський досвід.

Шість інформаційно-аналітичних редакцій, створених тренером Класом Туром за регіональним принципом (чотири київські, черкаська та ужгородська), за 40 хвилин підготували аналіз позитивних і негативних аспектів навчального процесу з підготовки журналістів у власному виші.

Використовуючи «програму» анти-PowerPoint у вигляді натягнутої мотузки із причепленими до неї за допомогою прищіпок журнальними ілюстраціями, вони складали прогноз розвитку медіаосвіти, а також формулювали футуристичні слогани своїх навчальних закладів зразка 2015 року.
Ужгородська команда викладачів, зокрема, упевнена в тому, що майбутні випускники-журналісти закарпатського вишу зможуть з їх допомогою:
- набути професійної сили та мати престижну роботу;
- використовуючи найновіші медіатехнології, упевнено почуватися в глобалізованому інформаційному просторі;
- упевнено йти у майбутнє і досягати поставленої мети. 


Наступний день розпочався з того, що учасники тренінгу за 40 хвилин мали з’ясувати, хто така Ганна Чижевська і як можна розвинути тему, пов’язану з її іменем, в українських медіа. Щоправда, значну частину часу було витрачено на пошук доступу до мережі: принаймні для з’ясування того, як висвітлювали цю проблему шведські ЗМІ і чи було бодай якесь мінімальне реагування з боку українських очільників. З усього виходило, що не було… В Україні ніколи думати про долю однієї хворої бабусі: таких сотні, якщо не тисячі. Це і стало предметом обговорення під час наступної тренінгової дискусії. Шведи переймалися долею людини, українські ж журналісти звинувачували в усьому підступні й всюдисущі політтехнології. Так і залишилися кожен при своїй думці, зате подискутували…


Проблеми медіаетики обговорювали й в пообідній час, причому в дуже цікавий спосіб. Клас Тур запросив усіх присутніх в коридор, уже розділений навпіл яскраво-червоною стрічкою, що мала стати вододілом між тими, хто порушує норми етичних журналістських кодексів, хто цього не робить і хто сумнівається в оцінці власних учинків.
Знову дебатували… Вкотре переконалися, що є один закон і сотні способів його обійти… Все залежить від совісті й переконань медійника. Клас Тур ніяк не міг збагнути, чому піарники в Україні вважають себе журналістами.

Що не є новиною в Україні? Які теми не висвітлюються в нас? Що може виправити ситуацію? – з обговорення цих питань розпочався третій тренінговий день. Найбільш удалою було визнано відповідь ужгородської команди: в Україні медійники ніколи вголос не обговорюють помилок власних роботодавців. Врятувати ситуацію може лише розбудова громадянського суспільства, однак… До речі, шведи не кажуть «але», «проте», «зате» чи «однак» там, де ми зіставляємо чи протиставляємо. Замість вони уживають «і». Отак єднально замість протиставно. Цікавий досвід...

Класа Тура як тренера змінив Крістофер Ларсон, веб-розробник регіональної шведської газети Västerbotten-Kuriren (заснована 1900 року, виходить накладом 65 тисяч примірників шість разів на тиждень на 60–64 сторінках). Пан Крістофер уважає Facebook, Google, Twitter, Social media справжніми конкурентами традиційних друкованих видань, тиражі яких у Швеції теж падають. Проте медійний світ не панікує, а переймається тим, як найкраще використати кожен канал інформації, інвестуючи кошти у перспективні проекти з використанням новітніх технологій. Так, традиційну газету шведи бачать лише аналітичною, для публікування новинних матеріалів активно використовують веб-сайти.

До речі, згадувану вже VK ("Västerbotten-Kuriren") можна передплатити у PDF-форматі й зручно читати з планшетника. У розробці його аплікації вбачають один із виходів на шляху порятунку накладів газети (передплата такого варіанта газети трохи дешевша за паперову версію). Якщо ж зробити річну передплату, планшетник можна отримати як подарунок.

Вклали гроші й у Bambuser – шведську розробку програми, за допомогою якої можна діставати інформацію за допомогою смартфона (25 % шведів можуть собі це дозволити). 


Ділився тренер досвідом роботи веб-сайту регіональної газети (70 000 відвідувань щодня, 230 000 унікальних відвідувань на тиждень, 1 000 000 – неунікальних на тиждень, 3 000 000 – переглядів на тиждень). Наголошував при цьому, що PDF-формат газети для планшетника і власне веб-сайт газети – різні речі. Сайт працює дуже оперативно: 160-тисячна аудиторія ресурсу знає, що за кілька хвилин після звуків сирен інформація про це буде вже опублікована.

Блоґи використовують як джерело інформації. Мають власну платформу для блоґів (близько 80 із них активні). Постійно моніторять інтереси аудиторії, підлаштовуються під її запити.

Таким чином, усвідомлюючи, що тиражі друкованих газет знижуються у всьому світі (найгірша ситуація в США), шведи намагаються збільшити їх аудиторію за допомогою нових каналів і платформ інформації, а для цього:

– інвестують гроші у розробку нових технологій;

– шукають нові підходи у пошуку й подачі інформації, зв’язку з читачами;

– намагаються думати гнучко, пам’ятаючи при цьому, що на першому місці журналістика, а технології – лише засіб. 

Наче все просто… Однак є про що думати. Так вирішили українські медійники разом зі своїми шведськими наставниками й розпрощалися до наступного навчального етапу, який відбудеться вже в Швеції (м. Кальмар). Щоправда, поїде туди лише частина – 14 осіб з 27 присутніх. Оберуть най… най…най…

Хто стане таким з-поміж ужгородських учасників, повідомимо.

Галина Шумицька, доцент кафедри журналістики УжНУ

Пропонуємо вашій увазі коментарі керівників та учасників проекту

Керівник ужгородської команди, професор
Юрій Бідзіля:
– Шведський інститут підвищення кваліфікації та перепідготовки журналістських кадрів FOJO відомий своїм беззаперечним авторитетом не лише в невеликому містечку Кальмарі, але й далеко за межами Швеції.

Після тривалої перерви завдяки старанням заступника директора Інституту журналістики Київського національного університету Юлії Нестеряк нарешті відновлено співпрацю FOJO й з українськими вишами, де готують журналістів.

Тренери проекту - Клас Тур, Вероніка Менжун, а цього разу ще й зовсім молодий Крістофер Ларсон - черговий раз спростували стереотип про повільність шведів. Їх реакція була блискавичною як на події у медіапросторі України, так і на майже родинні справи українців (зокрема, справа про репатріацію нашої громадянки Ганни Чижевської із Швеції).

Три моменти, що мене вразили:
по-перше, уміння шведських тренерів пропонувати все нові методики навчання журналістики в умовах гіперактивних медіазмін, що охопили світову спільноту, уміння реагувати на виклики сучасності та пристосовуватися до реалій навчального процесу, у тому числі не дуже комфортного для них українського;

по-друге, шведські тренери дуже серйозно працюють над аналітичними жанрами журналістики (особливо в друкованих ЗМІ), від яких принаймні останні десять років в українському медіапросторі намагаються відхреститися, мотивуючи це прагненням бути максимально об’єктивними;

по-третє, шведський досвід демонструє нам, що про складні теоретичні речі можна говорити доступно, а професійні навички журналіст може набувати у формі невимушеної гри в команді (до речі, шведи, за моїми спостереженнями, більше полюбляють слово «колектив»).
Думаю, що шведський медіадосвід і методика викладання журналістики для України є не просто корисними, а й надзвичайно унікальними, особливо у прогностичному сенсі, адже у Швеції кожне явище моніторять незалежні експерти, а редакції ЗМІ планують усе на кілька років наперед, враховуючи економічну кризу, зміни попиту споживача й технічну трансформацію подачі журналістського продукту. Сподіваюсь, що українські колеги, викладачі журналістики зуміють запозичити найкраще зі шведської практики та прищепити ці паростки знань майбутнім творцям вітчизняного медіапродукту.

Юлія Нестеряк,
керівник проекту
Клас Тур,
тренер
Вероніка Менжун,
керівник проекту




Фотодобірка епізодів роботи першого туру українсько-шведського освітнього проекту
(клікніть на фото нижче)


Категорія: Наука і освіта | Переглядів: 664 | Додав: Шумицька | Теги: Інститут журналістики КНУ, Українсько-шведський освітній проек, кафедра журналістики УжНУ, FOJO | Рейтинг: 5.0/3


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сайт відділення журналістики © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них • Хостинг від uCoz
Закрити вікно пошуку