+380 (312) 64-32-46 kaf-journal@uzhnu.edu.ua
Ой пішла в далекі гори, або Як студентка-журналістка підкорила Говерлу
Вітальня » 2017 » Вересень » 23 » Ой пішла в далекі гори, або Як студентка-журналістка підкорила Говерлу
19:30
Ой пішла в далекі гори, або Як студентка-журналістка підкорила Говерлу

Скільки людині потрібно для щастя? Та зовсім мало: здійснення мрій, бажань, планів. Усе ж головним є не так втілення задуманого, як процес його реалізації. У цьому переконалася й сама. Як і більшість людей, маю невеличкий перелік справ, які хотіла б виконати протягом життя. Цієї ж осені мій перелік став коротшим на одну позицію, адже я нарешті підкорила Говерлу.

Вночі, 19 вересня, разом із понад 200 студентами Ужгородського національного університету я вирушила до села Дземброня Івано-Франківської області для традиційного сходження на найвищу точку України. Розпочався наш шлях від гуртожитку №4, де всі пройшли інструктаж із техніки безпеки. А рівно о 24-ій, зайнявши свої місця в автобусах, рушили у восьмигодинну путь. Їхати було весело, бо ужнівці й пісень співали, й анекдоти розповідали, й солодощами частувалися.

До Дземброні прибули о 8:00. Але на гору відразу не пішли через сильний дощ, який супроводжував нас усю дорогу. Тому довелося просидіти в автобусі ще цілу годину. Чесно кажучи, ці 60 хвилин були нестерпними. Усі нервувалися через погану погоду й боялися, щоб підкорення вершини не закінчилося, так і не почавшись. На щастя, злива припинилася, а підйом на Говерлу відбувся.

Дістатися верхівки гори студентам вдалося за три години. Упродовж цього часу милувалися краєвидами, робили фото, підживлювалися солодощами й водою, морально й фізично допомагали одне одному підніматися. На самій Говерлі юнаки і юнки розгорнули українські синьо-жовті прапори, виконали гімн й зробили кілька спільних фото на пам’ять. А відпочивши 40 хвилин, дружно спустилися до автобусів, щоб знову вирушити в путь.

Дорогою додому (назад до Ужгорода) нас знову супроводжувала злива. А я собі уявляла, ніби краплі дощу – це мої сльози радості і смутку, адже тих кілька годин були дійсно незабутніми. Все було, як у казці: неповторні краєвиди Карпат, незрівнянні емоції, спокій і тиша довкола, а ще – тепла усмішка й радість товаришів, ніжний потиск руки незнайомця під час спуску, страх і хвилювання… У такі миті хотілося літати. Шкода, що це вже не повториться.

Одна мудра людина сказала, що жити треба моментами. Я би додала: щасливими моментами. Тож користуйтеся усіма можливостями відвідати цікаві місця. Бо життя – це мить: раз – і вже нема.

Руслана Гостюк, студентка відділення журналістики УжНУ


Категорія: Дозвілля | Переглядів: 9 | Додав: Каралкіна | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Сайт відділення журналістики © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них • Хостинг від uCoz
Закрити вікно пошуку