Неділя, 22.10.2017, 21:13
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Актуально [2]
Акція [6]
Aнонс [6]
Враження [11]
Дозвілля [3]
До свята [2]
Eкcкурсії [1]
Зустрічі [3]
Із-поміж ювілеїв [2]
Інтерв’ю [8]
Звіти і вибори [1]
Знай наших! [2]
КВН [2]
Літературні дебюти [2]
Наукові заходи [3]
Нові видання [1]
Одним абзацом [1]
Опитування [1]
Помешкання [1]
Практичні заняття [2]
Призначення [1]
Проекти [1]
Ровесник [9]
Спорт [1]
У підрозділах [1]
У ритмі свята [4]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Свіжий погляд » У ритмі свята

День села по-колочавськи: чотири епізоди до свята
17.05.2011, 12:31
У гірській долині між карпатськими полонинами розташувалося село. Одне з багатьох верховинських, але зі своєрідною долею, унікальною понад півтисячолітньою історією. Це Колочава. Село, відоме завдяки чеському письменнику Ольбрахту, «доброму розбійникові» Миколі Шугаю, численним музеям та фільмам, але й село, де неодноразово панували голод, терор, зупинявся час… Утім Колочава вижила завдяки своїм працьовитим, натхненним людям. Вона вистояла в часи лихоліття, щоб тепер, у ХХІ сторіччі, щороку зустрічати свій день народження, сподіватися на краще завтра.

Цьогорічне святкування Дня Колочави завдяки старанням оргкомітету виявилося насиченим як ніколи. Протягом кількох вихідних жителям і гостям села були запропоновані футбольний турнір школярів Тереблянської долини, екскурсії численними музеями, катання на бронетранспортері та рядом інших заходів-епізодів. Серед них особливе враження справили чотири.

Перший. Святковий мітинг, присвячений Дню Перемоги – із проникливими виступами, грою духового оркестру й урочистим пронесенням центральною вулицею великого жовто-блакитного прапора. Символічно, що захід проходив біля обеліску примирення. Більше 50 односельчан служили відповідно і в радянській, і в угорській армії. Воювали по різні боки, але однаково відчули весь біль світової війни. Не всі з поля битви повернулися додому, але односельчани примирили всіх. І живих, і мертвих. Не завдяки зраді минулого, а в ім’я майбутнього. Адже у війни насправді немає переможців і переможених. У мирному ж житті потрібно гармонійно співіснувати всім…

Другий епізод. Відкриття обеліску колочавським солдатам, котрі трагічно загинули під час проходження військової служби. Вона забрала 10 життів, а залишила у вигляді того ж обеліску й при ньому невеликого, але з численними експонатами музею як вічне нагадування про те, що мир на Землі справді дорого коштує. Здається, кожен хто побував на відкритті обеліску, зайшов до музею, саме так подумки розмірковував. Кілька ж старших колочавських жінок, поглянувши на панорамне фото з Афганістану, знайшовши знайомі прізвища в списку загиблих, узагалі не стримували сліз: «Хай буде проклятою та неоголошена війна. Як і будь-яка інша, бо вона забирає невинні життя, розлучає навіки батьків і дітей, дружин і чоловіків…»

Третій епізод. Відкриття пам’ятника заробітчанам. Він, як і інші пам’ятники й музеї в селі, з’явився завдяки ініціативі й зусиллям народного депутата України, теж колочавця Станіслава Аржевітіна. Славний земляк брав безпосередню участь у проведенні святкування «Дня села-2011» і виступив своєрідним гідом заходу. Ось і на відкритті пам’ятника заробітчанам зазначив: його поставлено як своєрідну констатацію загальноукраїнської проблеми: люди в нас працьовиті, але кращої долі шукають на чужині. І не завжди повертаються додому, нерідко руйнують сім’ї, помирають у далеких краях. Ось і в Колочаві за 50 років смерть забрала 100 життів заробітчан. Виходить, по два щороку. 60-річний Іван Мацола, який із 15 років заробляє на чужині, де тільки не побував: у Києві, Москві, Калузі... По 6 – 9 місяців на рік поза домівкою. І ворогу не побажає такого життя: тяжкий то хліб, важкі то гроші…
Тим проникливіше, що пам’ятник заробітчанам завдяки реалізації проекту колочавським скульптором Петром Штаєром, який тепер мешкає у Львові, вийшов дуже людяним і чутливим: чоловік іде на заробітки й прощається з двома дітками та вагітною дружиною. У їх поглядах – смуток і тривога: що буде далі? Чи побачаться ще?

Четвертий епізод. Концертна програма, вінцем якої стала постановка театралізованого дійства за участю колочавських акторів-аматорів «Заробітчани». Кумедні сценки вистави, колоритна карпатська говірка, самі селяни-герої, а також гості – кмітливий Ольбрахт, учительки зі Східної України й навіть африканські заробітчани, і все це з добірним гумором. Свіжо й проникливо. Головне ж, як і весь захід, – по-простому, щиро, без напускної бундючності.

…А довкола, зовсім поруч, село ніжно обіймали гори. Ще найвигадливішими весняними барвами вигравав ліс. Він стояв у глибокій задумі. І, з одного боку, наче віддавав шану тим, хто назавжди пішов із села у вічність. З другого ж, низько ніби вклоняється всім, хто продовжує творити досі непросту, але таку багату на враження історію Колочави. При цьому, здавалося, ліс непомітно промовляв: «Живіть довго й щасливо, мудрі колочавські люди». І вони живуть, на зло незгодам, для свого щастя. Буде жити Колочава. Буде...
Володимир Тарасюк
Категорія: У ритмі свята | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 140 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz