Субота, 18.11.2017, 03:10
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Актуально [2]
Акція [6]
Aнонс [6]
Враження [11]
Дозвілля [3]
До свята [2]
Eкcкурсії [1]
Зустрічі [3]
Із-поміж ювілеїв [2]
Інтерв’ю [8]
Звіти і вибори [1]
Знай наших! [2]
КВН [2]
Літературні дебюти [2]
Наукові заходи [3]
Нові видання [1]
Одним абзацом [1]
Опитування [1]
Помешкання [1]
Практичні заняття [2]
Призначення [1]
Проекти [1]
Ровесник [9]
Спорт [1]
У підрозділах [1]
У ритмі свята [4]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Свіжий погляд » Опитування

Ви знаєте, хто такий Вівальді?
02.03.2013, 11:57
Антоніо Лучіо Вівальді (*4 березня 1678, Венеція — † 28 липня, 1741, Відень)

«Життя без музики було б помилкою», - казав Фрідріх Ніцше.

Життя – це музика. Музика – це життя. Саме так вважає багато хто з музикантів, та й не тільки вони. Зв’язок між музикою та життям очевидний, мабуть, для кожного. Нинішнє музичне мистецтво вирізняється чималою гамою стилів, суспільство поглинається музикою, живе в ній. І не лише професійні музиканти марять музикою, а всі, і ми з вами, незалежно від віку чи статі. Звичайно, що кожен має свій смак і обирає для прослуховування мелодії того стилю, який йому найбільше імпонує.


Більшість із опитаних нами людей слухає легкі, «попсові» пісеньки з банальними текстами, які сьогодні можна почути звідусіль. Майже всі діти шкільного віку відповіли: «Я слухаю Лазарєва і те, що мама включить». Відповідь, здавалося б, не надто серйозна, проте… Саме звідси починається проблема духовного і морального розвитку майбутнього покоління, адже дитина розвиватиметься не лише тоді, коли ретельно виконуватиме домашнє завдання – для цього потрібно ще й прививати любов дитини до культури, моралі, етики й естетики, у тому числі і до так званої «правильної» музики, зокрема класичної.

З кожним роком усе менше й менше людей захоплюються класичною музикою, а розуміються на ній, мабуть, вже тільки професійні музиканти або ті, хто хоч трішки займався у своєму житті музикою. Люди дорослого віку не знають навіть прізвищ відомих і великих композиторів! Вже не говоримо про те, що мали б знати, які твори ті люди колись написали й що у принципі зробили для розвитку світової культури. Як вважає заслужена артистка України, солістка Закарпатського народного хору Яна Садварі, у тому, що молоді люди не знають, хто такий Вівальді чи Бах, винна передусім, як не банально, школа. Там мало би починатися формування естетичних смаків, у тому числі й музичних.

Дехто критично заявляє, що класику можуть слухати «лише ті, хто до неї доріс»! Але ж як до неї дорости, якщо нам ніхто її не вмикає – звідусіль чути того ж Сергія Лазарєва чи інших попсових виконавців. До речі, думки про попсу в людей дуже різні. До прикладу: «Попса – це таке загальносуспільне явище, з яким неможливо боротися, бо саме поняття суспільство є попсове. Підґрунтям для існування цього явища є прості інстинкти людей до кучкування та спрощення свого існування, яке призводить до виникнення стереотипів, котрі кодують наш мозок в одному напрямку. Людина занадто обмежена, аби не намагатися розкласти все по полицях, понавішувати на все ярлички, щоб наче було все просто і зрозуміло». Є і захисники попси: «попса – це круто», попса — це наше все». Мабуть, кожному самостійно вирішувати, як і до чого ставитися, що слухати, а чого не варто.

А ось це варто знати кожному: 4 березня світова спільнота святкує день народження великого італійського композитора, скрипаля-віртуоза, творця жанру сольного інструментального концерту Антоніо Лучіо Вівальді, котрий збагатив класичну музику більш ніж 40 операми, ораторіями та кантатами.

Звичайно, професійні музиканти знають про таку людину і про її величезні надбання, проте серед опитаних нами громадян його ім’я не викликало захвату, часто вони не мали ані найменшого уявлення, хто це: «я не люблю класику... Вівальді??? поняття не маю, хто він», «я не слухаю класичну музику, не хочу і немає часу на це, і я не знаю, хто такий Вівальді». Сумно… Обнадіює те, що знайшлися все-таки й такі, що знають, хто такий Вівальді, залюбки слухають його та й не лише його твори: «слухаю класику і, звичайно, знаю, хто такий Антоніо Вівальді, таку людину соромно не знати. Класика для мене як заспокійливе, під цю музику можна заспокоїтися, думати, аналізувати…».

Найскладнішим для людей стало запитання: «Чому ж нинішнє покоління здебільшого не слухає класику?». Відповіді були дуже різними і водночас дуже схожими: «бо життя – це драйв та рух, і сьогодні нам потрібно не щось, чим можна милуватись, це вже минула епоха», «просто прослуховування класики передбачає як мінімум хороше акустичне оточення та відповідну обстановку: у переповненій маршрутці ж не слухатимеш класичні світові шедеври, правда ж?», «думаю, збайдужілість до класики – гріх масової культури з її убогоперетравлюючими смаками і стереотипами. Тобто якщо тендендії гласять, що класика – це модно – ми, як носороги Йонеско, впадемо перед нею на коліна, якщо кажуть, що класика фу – ми скандуємо фу. Але ж класика завжди бере за серце».

Відповідь на це питання дав і студент Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка Юрій Бокотей, котрий змалечку займається музикою і має її за сенс свого життя: «Наше життя – це постійний рух. Люди завжди прагнули до чогось нового і незвичного, тому так динамічно змінювалися напрями та течії – одна за одною. І ось ми прийшли до того, що зараз маємо: купа негативу і величезної різноманітності, і не лише у музиці. Люди відучилися цінувати те, що їм вже подаровано, вони прагнуть змін і величезних довершень. Людина, за теорією Дарвіна, походить від мавпи і, знаєте, таке відчуття, що знову перетворюється на неї. Можливо, мої слова є надто критичними, проте багато хто зі мною погодиться, що підстави так вважати в мене все ж таки є. Думаю, що люди не слухають класику, оскільки не розуміють її, та і не хочуть розуміти. Класичні твори спонукають до аналізу, переосмислення певних явищ. Декого надихають, заспокоюють тощо. Впевнений, що сучасне покоління повинне слухати класику, адже вона вічна. Ці сучасні попсові пісеньки декілька тижнів популярні, далі їх публіка навіть не згадує».

У суспільстві з’явився певний стереотип, що класика – це завжди якась довга, нудна, монотонна музика. Але насправді це не так. Саме слухаючи класичні твори, людина може відчути всю сутність мистецтва, вслухатися в кожну нотку, переживати цю музику, жити нею. А сучасні пісні з трьох нот на жодні роздуми, на жаль, не налаштовують.

Чи вічна класика?? Звичайно – так! Адже стільки віків минуло, а вона жива й, зрозуміло, жити буде. А ми просто слухаймо Вівальді!

Галина Риган, Ольга Беца,
 студентки відділення журналістики
Категорія: Опитування | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 165 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz