Субота, 18.11.2017, 03:04
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Актуально [2]
Акція [6]
Aнонс [6]
Враження [11]
Дозвілля [3]
До свята [2]
Eкcкурсії [1]
Зустрічі [3]
Із-поміж ювілеїв [2]
Інтерв’ю [8]
Звіти і вибори [1]
Знай наших! [2]
КВН [2]
Літературні дебюти [2]
Наукові заходи [3]
Нові видання [1]
Одним абзацом [1]
Опитування [1]
Помешкання [1]
Практичні заняття [2]
Призначення [1]
Проекти [1]
Ровесник [9]
Спорт [1]
У підрозділах [1]
У ритмі свята [4]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Свіжий погляд » Інтерв’ю

Студент відділення журналістики коментує матчі бундесліги та ужгородської «Говерли»
14.06.2013, 11:26
Микола Кравчук
У кожної людини є мрія, якій вона присвячує ледь не все своє життя. Історія нашого героя чимсь нагадує історію Попелюшки, адже його мрія доволі швидко втілилась у життя. Закарпатець, який ще зовсім недавно коментував матчі ужгородської «Говерли» в першій лізі, торік став коментатором провідних футбольних телеканалів країни. З моїм колишнім однокурсником Миколою Кравчуком ми поспілкувалися про те, якою є його робота.

– Питання, можливо, банальне: чому вирішив себе присвятити саме коментаторській діяльності?

– Було відчуття, що саме ця справа може принести мені задоволення. Після того, як став одним з коментаторів, вкотре в цьому переконався.

– І як тобі вдалося стати коментатором провідного спортивного каналу країни?

– Так склалося, що розпочав я кар’єру на іншому українському телеканалі. Але як до того, так і після, була така собі мрія всередині мрії - працювати на телеканалі «Футбол». Я завжди був переконаний: це найкраще, що могло б зі мною трапитися.

Микола Кравчук
– Ти є новим українським голосом Бундесліги. Чому саме на матчах цієї першості працюєш?

– Дуже радий можливості коментувати матчі найкращого чемпіонату з європейської топ-четвірки. А за Бундеслігою стежу все своє свідоме життя. До речі, якщо говорити про саму професію коментатора, перші якісь навички, манеру коментування переймав саме від німецьких коментаторів, а далі вже були захоплення і нашими.

– Ти вже на собі відчув коментаторську кухню зсередини. Скажи, будь ласка, чим, на твою думку, відрізняється  український коментатор від німецького або чеського
й чим наш особливий? Адже знаю, що й за роботою чеських колег встигаєш слідкувати.

– На Яромира Босака натякаєш?

– Можливо. :)

– Його доводиться доволі часто слухати на матчах чеської Гамбрінус-ліги. Треба визнати, школа чеських коментаторів випереджає нас у часі. І, хочу зауважити, їх робота суттєво відрізняється від роботи і українських, і російських представників цієї професії. Хоча в декотрих аспектах можна виявити щось спільне. Німці – це дещо інша справа. В Україні видається неприпустимою така форма розповіді про матч, коли коментатор, буває, одну-дві фрази за 3 хвилини скаже, а потім паузи. Для нашого глядача це дуже незвично. В Україні це сприймають, напевно, як ознаку поганого коментування. Хоч насправді це не так.

– А чи варто українським «акулам мікрофону» дечого повчитися у своїх іноземних колег, слухаючи трансляції на іноземних каналах?

– Слухати закордонних коментаторів, звичайно, – великий плюс. Можу запевнити в цьому, як людина з відповідної сфери. Утім одна річ – слухати, інша – по-справжньому вчитися. Як тобі відомо, на каналі «Футбол» працює Юрій Розанов, російський метр коментаторського цеху. Мені пощастило, що нині, на початку своєї кар’єри, можу працювати з ним і вчитися в такого фахівця, який свого часу також переймав досвід у знаних колег, зокрема, Євгенія Майорова.

– І що корисного почерпнув для професійного розвитку від метра російської коментаторської школи?

– У подробиці вдаватися не буду. Скажу лише, що переконаний: ці зміни приведуть до кращого. Коли слухаю свої перші ефіри, розумію, наскільки сильно змінився як коменатор.

– Минулого року канал «Футбол» запросив для роботи на Євро ’2012 двох російських «акул мікрофона» – згаданого вже Юрія Розанова та Василя Уткіна. На твою думку, корисно запрошувати коментаторів і спеціалістів з інших країн, як це зробив ваш канал?

– Авжеж, переконаний.

– У кожного коментатора є мрія розповідати про перебіг якогось важливого поєдинку. А на якому важливому поєдинку хотів би працювати Микола Кравчук?

– Уже прокоментував. Спасибі каналу «Футбол».

– А як ти вперше зіткнувся
з футболом?

– Найдавніші футбольні спогади датуються... Добре, давай не так історично. Це був Мундіаль ’2002. А перший турнір, який я сприймав на більш-менш серйозному рівні, – це Євро ’2004, де збірна Чехії поступилася в півфіналі Греції. Досі не розумію, як так сталося. Переглядаю той матч, і, здається, от-от Петр Чех або ж Рене Больф завадять пробити Делласу... Але це вже минуле.

– Футбол для коментаторів – це робота. А чим ти живеш поза нею, поза футболом? Які захоплення? Можливо, щось ще з дитинства?

Микола Кравчук
– Окрім футболу, захоплююсь гольфом. Іноді малюю. Була спроба навчитися грати на гітарі, але, як сказав творець Сімпсонів Мет Греннінг: «Якщо тобі щось дається важко, отже, це не варте твоїх мук. Все одно, рано чи пізно ти кинеш цю електрогітару в шафу, і вона буде лежати там, поряд з короткохвильовим прииймачем, речами для карате й одноколісним велосипедом. А ти закриєш шафу й підеш дивитися телевізор».

– А що саме малюєш? У якому жанрі?

– Я не думаю про те, у якому жанрі. Можливо, у якомусь своєму, індивідуальному. Люблю малювати, зокрема, портрети друзів.

– У кожного коментатора були якісь миттєвості під час матчів. Що тобі найбільше запам'яталось за твою недовгу ще кар'єру? Може, якісь веселі моменти. Можливо, робота на якомусь матчі?

– Курйоз, який запам’ятався, на щастя, трапився вже після роботи. Із Сашком Михайлюком працювали на пізніх матчах, а коли збиралися додому, зрозуміли, що нічого в нас не вийде: Київ накрило снігом. Після всіх пригод, котрі нам довелося пережити, зрештою, ближче до ранку, я був удома. Сашко – ще пізніше.

– Як ти ставишся до парного коментування?

– Хіба я можу ставитися погано до роботи в тандемі? От нещодавно «джемували» з Олександром Михайлюком на матчі Чехія – Італія. Велике задоволення мав від роботи, хоч результат і розчарував.

– Часто говоримо про об'єктивність коментаторів. Знаю, що ти симпатизуєш декотрим командам? Скажи, чи важко втримувати цю об'єктивність під час матчу?

– Ти насправді думаєш, що я не буду називати речі своїми іменами, через те, що грає улюблена команда? На мій погляд, це неповага до самого себе. Інша річ – емоції стримувати насправді важко. Віктор Вацко, як зізнався після Євро ’2012, боявся перетворитися у вболівальника збірної України. Зрештою, це йому не вдалося. Думаю, в кожного коментатора є така боязнь.

– Дякую за розмову.

Андрій Слохіняк, спеціально для lobda.at.ua

Категорія: Інтерв’ю | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 242 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz