Понеділок, 23.10.2017, 00:35
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Актуально [2]
Акція [6]
Aнонс [6]
Враження [11]
Дозвілля [3]
До свята [2]
Eкcкурсії [1]
Зустрічі [3]
Із-поміж ювілеїв [2]
Інтерв’ю [8]
Звіти і вибори [1]
Знай наших! [2]
КВН [2]
Літературні дебюти [2]
Наукові заходи [3]
Нові видання [1]
Одним абзацом [1]
Опитування [1]
Помешкання [1]
Практичні заняття [2]
Призначення [1]
Проекти [1]
Ровесник [9]
Спорт [1]
У підрозділах [1]
У ритмі свята [4]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Свіжий погляд » Інтерв’ю

Блавел Асад: «В Україні людям потрібно вчитись обійматися!»
02.06.2013, 11:29
Відверта розмова про мову, культуру і традиції зі студентом-індусом

Блавел Асад
Індія – одна з найбільших держав світу, країна стародавньої цивілізації і скарбниця дивовижної культури та мистецтва. Індійці першими навчились вирощувати рис, подарували людству шахи і десятинну систему рахунку. З одним із представників цієї яскравої національності мені вдалось трохи поспілкуватись, ба більше – він є студентом нашого університету.

Веселий симпатичний юнак з приємний голосом, майже голівудською посмішкою, українським паспортом та індійськими коренями – Блавел Асад, студент І курсу математичного факультету УжНУ, розповів про життя на дві країни, подорожі Європою та любов до української кухні.

  • Блавеле, передусім хотілося б почути про твою сім’ю. Як познайомилися твої батьки?
– Мій тато – індус, який, подорожуючи світом, потрапив і до України, де спочатку навчався в Києві, а потім в Ужгороді. Мама родом зі Львова, вчилась теж в УжНУ, де і познайомилась з батьком, адже вони обоє навчались на одному факультеті. Я народився в Україні, але через складні умови життя у 90-х батьки переїхали до Індії. Мені тоді було всього 5 років.
  • Переїзд в такому віці та ще й так далеко – це, певно, величезний стрес. Як тобі було адаптуватися до «чужої» культури, традицій, мови кінець кінцем?
– Психологічно дуже складно. Адже мені саме потрібно було йти до школи, а я навіть розмовляти на тамтешній мові нормально не вмів. Але вибору я не мав, потрібно було вчити все майже з нуля.
  • Як так сталося, що ви всім сімейством переїхали назад в Україну?
– Це було рішення батьків. Ми вже підросли, я мав закінчувати незабаром школу і вони захотіли повернутись на мамину батьківщину.
  • До речі, якщо не секрет, які у тебе стосунки з батьками?
– Захоплююсь ними! Адже їм байдуже те, що вони різної національності, для них головне – бути щасливими разом.

  • Цікаво, а чи є у колі вашої родини якісь власні, особливі традиції, що сформувались на межі двох таких різних і по-своєму специфічних культур?
– О так! Найяскравішим прикладом цього, як на мене, є наша сімейна кухня, котра чергується – три дні куштуємо індійські страви, три – насолоджуємось українськими. Більше того, мама чудово готує індійські блюда, а тато навчився варити борщ.
  • А тобі які більше до вподоби?
– Ооо…Я взагалі полюбляю смачно поїсти ! (сміється. – прим.автора). В дитинстві ще в Індії ходив на кулінарні курси. А так дуже подобається італійська кухня.
  • Є українська улюблена страва?
– Звісно. Вареники. Будь із чим!
  • Якщо вже зачепили цю тему, то розкажи трохи про індійські традиції. Які тобі перші спадають на думку?
– Найбільше запам’ятався звичай, коли менші члени родини чи гості кланяються старшим до самих ніг, торкаючись колін. А ще в Індії дуже люблять обійматися! В Україні, та і взагалі на Заході, цього немає. Коли ми сюди повернулись, я весь час намагався всіх обійняти. А для місцевих людей це було дивно, іноді навіть дико. Тому довелось відвикнути.
  • А які найбільші недоліки нашого, себто українського, менталітету ти б виокремив?
– Помітив, що тут дуже часто судять про людину по її зовнішньому вигляду, добре ставляться тільки до людей свого рівня. В інших європейських країнах, де мені довелось побувати, до цього відносяться простіше, можна навіть сказати демократичніше, коли людям байдуже, якого ти кольору, достатку чи релігії.
  • У твоїй сім’ї яку релігію сповідують?
– Моя мама каже : «Віра об’єднує людей, релігія їх розділяє». У нашій сім’ї вірять у Бога, але не обмежують цю віру якоюсь конкретною релігією. І я вважаю, що це правильно.
  • Можливо, питання не зовсім коректне, але якщо вже розмовляти відверто, то хотілося б дізнатися: відчуваєш себе більше українцем чи все ж індусом?
– Намагаюсь балансувати між першим і другим. Мені однаково близьке і те, і те. Хоча раніше не розумів тутешніх людей, котрі надто категорично ділять інших за національною належністю.
  • Тобі подобається українська мова? І чи важко було її опановувати?
– Всі мови вважаю гарними і вчити потрібно не тільки ті, які найбільше хвалять. Не розумію, чому у вас інколи дуже зневажливо, навіть вороже, ставляться до російськомовних жителів. Насправді, хотілося б досконало знати дві найрідніші для мене мови – українську та гінді, а ще планую вивчити іспанську.
  • Яким було перше враження про УжНУ? І чи збереглось воно до сьогодні?
– Зізнаюсь, було щось на кшталт «О Боже! Це не те, що я собі уявляв!», коли тільки побачив будівлю університету. Однак перші декілька тижнів був приємно вражений рівнем викладання на факультеті, подружився з однокурсниками. Викладачі дійсно хороші, хоча деякі реформи в універі по-справжньому обурюють. А взагалі я вважаю, що викладач не буває поганим, поганим може бути студент. Якщо він хоче вчитися, то буде справжнім професіоналом.
  • Крім однокурсників, є ще друзі серед наших студентів?
– Так, звісно. Товаришую з молодими людьми із різних факультетів: економістами, істориками, філологами, ргф-никами.
  • Що найбільше цінуєш в людях?
– Прямолінійність, відвертість, чесність. Поважаю тих, хто робить те, що подобається, хто не боїться висловити свою думку, так званих «вільнодумців».
  • І наостанок: які в тебе плани на найближче майбутнє, які мрії хочеться реалізувати?
– Мрію об’їздити увесь світ, а якщо не увесь, то хоча б його значну частину, так, як мій батько, step by step, так би мовити. А там, де найбільше сподобається, залишусь і «осяду». Не виключено, що це буде Україна.

Р. S. Спілкуючись із Блавелом, мала величезне задоволення не тільки як журналіст, а і як людина. Приємно, коли твоєю рідною мовою добре розмовляє іноземець, коли захоплюється традиційною українською кухнею, поважає місцеві звичаї і культуру. Але в той же час прикро чути про непривітне ставлення співгромадян до людей іншої раси, мови чи релігії. Це стимулює до змін, до мотивації переглянути своє ставлення. Інколи дуже корисно почути думку збоку, як то кажуть, для «профілактики».

Розмовляла Ольга Брайляк, студентка відділення журналістики
Категорія: Інтерв’ю | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 216 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz