Субота, 18.11.2017, 03:09
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Актуально [2]
Акція [6]
Aнонс [6]
Враження [11]
Дозвілля [3]
До свята [2]
Eкcкурсії [1]
Зустрічі [3]
Із-поміж ювілеїв [2]
Інтерв’ю [8]
Звіти і вибори [1]
Знай наших! [2]
КВН [2]
Літературні дебюти [2]
Наукові заходи [3]
Нові видання [1]
Одним абзацом [1]
Опитування [1]
Помешкання [1]
Практичні заняття [2]
Призначення [1]
Проекти [1]
Ровесник [9]
Спорт [1]
У підрозділах [1]
У ритмі свята [4]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Свіжий погляд » Дозвілля

Горі́!
30.01.2011, 12:46
657
На костринському мостіВже на ІІ курсі студенти-журналісти починають інтуїтивно знаходити інформаційні приводи. Або ж ці приводи самі нас знаходять: дійсність ніби підлаштовується під журналіста, набуває чудесних форм, щоб потім пролитись на папері і засохнути на шпальтах газет. Саме «засохнути», адже як часто відтворена дійсність втрачає всю ту «чудесність» якою бачив її журналіст. Є випадки, коли доводиться прикрашати нудну дійсність на папері, а є випадки, коли розумієш, що твоїх можливостей не вистачить, щоб відтворити побачене навіть у найблідіших тонах.

11 грудня світ відзначав День гір, про що ми, відверто кажучи, не знали. Все ж, цей день студенти журналістики 2-го курсу провели на гірськолижному курорті «Красія», а про свято дізналися лише наступного дня, точно тієї миті, коли з гір спустилися. Цей дивовижний тур відбувся завдяки нашому академ-наставнику Василю Івановичу та його товаришеві Руслану, який люб’язно приймав нас у себе в гостях. Декілька наступних днів я міг висловлюватись лише щирими живими враженнями, тому мені залишалось тільки знехтувати порадою досвідчених журналістів писати матеріал «за свіжим слідом». Зараз пригадуються окремі дії, чи то цілі епізоди, поставлені на фоні гірських картин, чи то цілих панорам.


Повага

Найперше пригадується як на початку нашого підйому ми з моїм кращим другом Емілом вирішили жартом підняти собі настрій перед тривалою ходою: з розгубленим виглядом туристів-іноземців підбігаємо до бабусі-горянки і ламаною англійською та рубаною російською питаємо: «Excuse me. Krasiya? Куда?». «Горі́! Горі́!» - вигукує бабка і на наше «Спасібо!» відповідає таким же «Спасібо-спасібо!».
Епізод другий: я і Микола Кравчук добираємося до омріяної засніженої вершини, поглядом шукаємо чогось вищого, щоб підкорити, не знаходимо і чекаємо інших. Якою б високою не була вершина, якщо вона вершина – це завжди досягнення. Коля сказав мені: «Для мене досягнення вершин це повага». «Повага до себе?» - подумав тоді я. Зараз розумію, що під цими словами мав на увазі Микола. Досягнення вершин не тільки наділяє повагою до себе. Повага в цьому значенні – це данина природі і вшанування тих, хто до тебе торував цю дорогу до вершини. Ми гукаємо до гірських споруд, надриваємось у неосяжний простір, виємо, готуємось до теми «Вигук» з морфології врешті-решт: «Еей!», «Еоуу!», «Воуу!»… і знизу чуємо Андрієве незламне «Ауу!» і те, як просто собі в задоволення галасує Катя Галас. «Молодець, Андрій!» - зустрічаємо однокурсника на верхівці. «Я не молодець – ми всі сьогодні молодці» - каже Андрій Слохіняк, шукаючи чогось вищого.


Прості насолоди

Щоб скоріше відігрітись в хатньому затишку, ми врешті вирішуємо спускатись. Ніби сніжна лавина, як один з елементів природи, ти метеш вниз, не докладаючи жодних зусиль. Вже всередині, в теплі, Катя покаже мені занотовану в щоденнику фразу Тараса Прохаська: «Але нема простішої насолоди, як збігати з гори». Кажуть, розмаїття робить людину щасливою.
Крім різких висотних змін, ми відчули на собі і різкі температурні контрасти: після гартування альпійською прохолодою, ми гартуємо дух у бані (язик не повертається назвати саме це одиничне, просочене духом російської традиції приміщення «лазнею»). Після «15-тихвилинки» вибігаємо з Емілом у мороз, прорубуємо лід у басейні і, знову ж таки з вигуками «Спарта!» занурюємось під воду. Вистрибуємо з води, плівка криги візерунком покриває зіниці, і швидше забігаємо всередину. Наш «подвиг» повторюють усі, після чого жартую: «Я не спартанець - ми всі сьогодні спартанці».
Вночі виходимо з Емілом на прогулянку: вже під банею небесною гріємося біля вогнища, розмовляємо. Проста, невимушена розмова подалі від обумовленості цивілізації лікує, зігріває душу. Саме таких діалогів прагнеш почути на лекціях з філософії, за такі монологи на іспиті отримуєш «відмінно». «Знаєш чувак, вже тільки це було вартим того, щоб ти вступив на журналістику» - наостанок відкривається Еміл, а я його словами підбадьорююсь. Ще довго буду підбадьорюватись. Відчуття чуда в нашій подорожі з’явилося десь на вершині, зникло ж, хтось каже, дорогою додому: у підніжжя, в електричці, на вокзалі. Я ж вірю, що воно нікуди не поділося, а залишилося з нами та між нами. Один лише спогад дарує частку цього відчуття. Недарма, все пригадуючи, я стверджую: «В горах я ближче до Бога», а Катя додає: «В горах торкаюся небес».
Артур КОРНІЄНКО
Категорія: Дозвілля | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 170 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz