Неділя, 22.10.2017, 21:11
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Віч-на-віч [20]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Наші інтерв’ю » Віч-на-віч

Володимир Різун: «Не від високої медійної культури наших ЗМІ студенти потрапляють відразу на посади провідних кореспондентів і редакторів…»
17.11.2012, 13:12
Професор Володимир Різун
Радіожурналіст, ведучий національного радіо України, доктор філологічних наук, лауреат нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України, почесний доктор Ужгородського національного університету, Української академії друкарства, почесний професор ТНУ ім. В. І. Вернадського, Волинського державного університету імені Лесі Українки – Володимир Володимирович Різун – відповів на найбільш актуальні й цікаві питання, що турбують майбутніх журналістів.


  • Володимире Володимировичу, які відмінності відразу помітили між нашим університетом та іншими навчальними закладами, в яких побували?
– Якщо ми говоримо про студентів, то засмучу вас: українські студенти майже всі однакові і розподіляти їх, як кажуть, «за расою чи національністю» не можна (сміється). Більшою мірою студенти залежать не від університету. Може, навіть не так. Вони залежать від регіону або міста, хоч ясно, що і там залежність якась є, але мені це важко сказати, бо це ж потрібно дослідження проводити (сміється). Їх рівень залежить від умов навчальних, які є на конкретному факультеті журналістики або кафедрі, від викладачів, які там є, від технічного забезпечення, від зв’язку факультету чи кафедри з медійним середовищем того міста чи регіону, де функціонує університет. Якщо ж говоримо про університети, то різниця є. Хочу сказати, що є університети, де дуже добре поставлена підготовка журналістів, тобто журналісти роблять свої медійні продукти. А є університети, які працюють по старинці, особливо ті, які недавно почали підготовку журналістів.
  • На нашому факультеті багато студентів, навчаючись ще на перших курсах, уже проходять практику в тих чи інших медіа. Чи правильно це, зважаючи на їх недосвідченість?
– Так, але це не означає, що студент має зразу працювати в газеті чи журналі. Практику має забезпечувати факультет, тобто факультет має мати базу: навчальне радіо, навчальне телебачення, газети і журнали, навчальні агенції тощо. Починати слід з цього. Не від високої медійної культури наших ЗМІ студенти потрапляють відразу на посади провідних кореспондентів і редакторів. Такий шлях передбачає занепад самих медіа.
  • Ви багато їздили світом. Як до цього питання ставляться в країнах Європи?
– Під час перебування в Англії відвідав великий комп’ютерний клас і побачив, як студенти роблять верстку газети. Ми підійшли групою до одного з них і запитали (вони знали, що ми гості з України):
– Що ви робите?
– Я роблю матеріал для газети: розміщую на сторінці свій матеріал.
– Серйозної якоїсь, впливової?
– Ні, навчальної (з подивом), як це якоїсь там?
– Маємо на увазі, чи вдається вам друкуватися в газетах вашого міста?
– Нас взагалі не друкують, бо ми ще студенти.
Це говорить про високий рівень професіоналізму у медіа Британії. Але цей університет забезпечений усім для того, щоб студент міг випробовувати себе у різних ЗМІ. Є практика, коли студенти створюють своє радіо в інтернеті, створюють телебачення, різні видання. Так студенти можуть себе популяризувати. А старші медійники можуть переглядати їх роботи і відбирати собі кращих студентів. Ось такі підходи. З самого першого курсу потрібна практика, але в нашому теперішньому становищі студент може влаштуватися будь-де. Навчальний процесс має бути таким, щоб він був фактично моделлю редакційної діяльності. У багатьох європейських університетах такого поняття, як практика, в навчальному плані не існує.
  • З практикою зрозуміло. Відтак виникає питання: чи можемо вважати журналістом людину, яка працює в медіа, але немає освіти журналіста ?
– Ні, такого не може бути, але вся річ у тому, що журналістська освіта може бути різною за формами. Вишкіл журналістський студент має пройти вже в університеті або в редакції, де має бути школа журналістики. Його ж мають навчити, як робити журналістський продукт. Якщо ми говоримо про солідні підприємства, то є курси підвищення кваліфікації. Скажімо, «ІНТЕР» має свою школу журналістики. Вони деколи беруть випускників з інституту журналістики і стажують у своїй школі. Це правильно, тому що жоден факультет журналістики не може врахувати всі нюанси редакції. Це не можливо, це нереально, через те кожна редакція має адаптувати випускника під себе.
  • Кожен студент, що закінчив університет (а дехто вже і під час навчання, коли проходить практику в різних медіа), зустрічається з проблемою внутрішньої політики редакції, де йому чітко кажуть, що і як має бути написано чи подано. Відтак новоспечений журналіст вимушений погоджуватись з редакційною думкою, аби не вилетіти з роботи. А подекуди навіть, щоб тільки влаштуватись. Як не стати в’язнем такої ситуації?
– Не треба з цим боротися, так має бути. Як альтернатива є блогерство. Блогер – це вільна людина: він пише про що хоче і як хоче. Це не професія, тут нема технології, виробництва. Інтернет – це така собі квазімодель реального життя.
  • Соціальні медіа і соціальні мережі – це одне і те саме?
– Мережа – це мережа, а медіа – це засіб. Соціальна мережа – це така система зв’язку між людьми, яка дозволяє передавати інформацію різного роду без адміністрування, політики різної, але є певна модераторська політика. А соціальні медіа – це засоби, які використовуються для поширення соціальних повідомлень. Це можуть бути конкретні сайти, які є засобом спілкування. Тобто коли ти заходиш в соціальну мережу, там можуть бути різні платформи, засоби, які ми використовуємо для загального контактування. Напевно, можна сказати, що соціальна мережа існує тільки завдяки наявності деяких засобів у ній: сайти, форуми, інтернет-кав’ярні. Це майже одне і те саме, але водночас різне, бо слова «засіб» і «мережа» – це ж різні слова. (посміхається). Та не можна ототожнювати соціальні медіа і соціальні мережі з соціальною журналістикою. Це в принципі те саме, що народний спів і оперний – АЛЕ СПІВ! (сміється).
  • Як, на Вашу думку, повинен проходити розподіл студентів за спеціалізацією? Це повинні визначати викладачі чи самі студенти? Буває ж так, що дехто бачить себе, до прикладу, тільки на телебаченні, проте не може професійно оцінити свої навички.
– Якісь все-таки критерії мають бути. На газету немає такого напливу, як на телебачення. Треба організовувати конкурс, коли формується вже навантаження на ту чи іншу спеціальність, відтак і проводити розподіл. Хочеш не хочеш, але все одно повинні висталятися квоти, і туди набирають кращих, а інші йдуть, куди вже залишається. Можливо, перед камерою просять начитати якийсь текст і дивляться, хто більш-менш готовий до цього, хто виглядає в кадрі і не лізе за словом у кишеню, хто себе вільно почуває. Звичайно, цього можна навчитись, але навіщо брати того, кого треба вчити, коли є той, хто вже готовий. Тому ці проблеми є, і я їх розумію.
  • Під час виборів мої колеги зібрали безліч інформації про кандидатів у депутати. Знаємо, що політики просто відмовляються від своїх слів одразу ж після виборів. Як уникнути таких ситуацій?
– Розумію, до чого ведете. Є один гарний спосіб – після інтерв’ю погодити його. Журналіст має подати фактаж, не перебрехавши його, це його інтерес. Журналіст повинен бути зацікавленим в тому, щоб той, у кого брали інтерв’ю, подивився, чи не спотворена інформація, і попросити підписатися під матеріалом.

Розмовляли Роман Ялч та Артур Іванчо,
Фото Лесі Поліхи
Категорія: Віч-на-віч | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 147 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz