Субота, 16.12.2017, 07:33
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Віч-на-віч [20]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Наші інтерв’ю » Віч-на-віч

Вікторія Гридчина: «Фотографія – це можливість зупинити мить…»
10.11.2012, 13:19
Вікторія Гридчина
Побачивши її, цю сповнену радості та позитиву жінку, відразу зрозуміли, що бесіда з нею буде аж ніяк не нудною. В її очах панує бажання показати світ з іншого боку: нового, яскравого, таємничого, інколи навіть невідомого. Під час спілкування здалося, що до нас завітала сама весна. Атмосферу доповнили м’які та затишні диванчики на четвертому поверсі.
 



• Отож, для початку – кілька слів про себе. Де ви народилися, навчалися?

– Я народилася і виросла в Києві, весь мій рід звідси. Навчалася в інституті журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Фактично вже на останньому курсі навчання вирішила, що хочу працювати саме тут. Моя спеціалізація – фотожурналістика. Також я дуже люблю займатися викладацькою роботою, завжди кажу, що викладач – це актор. Є актори драматичні, є комічні. Себе я вважаю актором комічним, бо навіть коли читаю важкі для розуміння тексти, відразу ж попереджую студентів: «Буде дуже нудно, але вам від цього нікуди не подітися». Сподіваюся, що я непогано викладаю.

• Чому обрали професію журналіста?

– Мені завжди подобалося спілкування. А журналістика – це завжди спосіб завести цікаві знайомства з новими людьми. Також це є можливість побувати в таких місцях, про які ти навіть не знаєш. Часто люди не помічають того, що є очевидним, що оточує їх щодня. А завдяки журналістиці можна передати все. Те, чим я займаюся, – це засіб вчити просто бачити. Цей світ такий швидкоплинний, ми йдемо, біжимо у майбутнє, а фотографія – це можливість зупинити мить, повернутися в минуле…
  • Розкажіть про Ваше студентське життя. Не шкодуєте, що обрали журналістику?
– Ні, не шкодую. Навчатися було досить весело, оскільки з групою мені дуже пощастило. Ще з університету я полюбляла займатися дослідженнями, тому одразу після закінчення залишилася тут працювати. Але якщо ти журналіст, – ти журналіст. Ти повинен знати, що змушений багато і важко працювати, потрібно зосереджуватися на чомусь одному, бо на інше тебе не вистачає. Якщо ти займаєшся наукою і дослідженнями, в тебе немає часу, щоб створювати гарні газетні матеріали. І тут вже слід зробити вибір – займатися наукою чи писати статті.
  • Ви пам'ятаєте свою першу лекцію? Якою вона була?
– Першу лекцію пам’ятаю дуже добре. Справа в тому, що своє викладацьке життя я розпочала саме з лекції. Коли ти входиш в аудиторію, а перед тобою сидить 300 осіб, ще й до того ж немає старшого викладача... Я пам’ятаю, що закінчили ми трошки раніше, бо коли тебе охоплює хвилювання, час летить - і ти намагаєшся подати досить багато. Здається, встигла все, а потім дивишся – ще купа часу в запасі. Таким був мій перший досвід. Провела пару, вийшла, видихнула з полегшенням...
  • Як заохочуєте студентів до роботи?
– Я викладаю фотожурналістику, на парі ми передивляємося абсолютно всі роботи. Виявляється, дуже цікаво подивитися на те, що зробили студенти та їхні друзі. Це є своєрідний обмін цікавими моментами. Я думаю, що в нас залишилось досить мало заходів, під час яких ми можемо спільно щось робити, показувати себе та дивитися, як те саме роблять ваші колеги. Сподіваюся, що це і є моїм методом заохочення. А щодо «вивчив – розповів», я вважаю, що краще висловити своє власне розуміння, навіть якщо це будуть не чіткі дефініції. Коли ти приходиш, а діти тобі розповідають одне і те саме, відкривають одні і ті ж книжки та починають читати. Або навіть на контрольних я кажу: «Що ви мені романи пишете? Краще розповідайте своїми словами, як ви це розумієте». Інколи думаєш, Господи Боже, людина так вважає, потім зачитуєш в аудиторії, всі сміються, а я кажу:«Що ви смієтеся? Це ж ви написали. Коли писали, вам смішно не було, то чого ви зараз смієтеся?». Для мене головне, щоб студенти розуміли. Добре тоді, коли те, що ви знаєте, можна застосувати. Університетська система у вас не закладає такі фундаментальні знання. Вона закладає в вас те, як треба працювати, де можна щось знайти, куди можна зайти, з ким поспілкуватися.
  • Чим, на вашу думку, журналіст відрізняється від філолога?
– В журналістику взагалі приходить дуже багато людей із зовсім інших галузей знань, так би мовити, з іншого світу. Але журналісти мають деяку іншу психологію, вони думають по-іншому. Люди забувають про першоджерело, їм легше подивитися щось в Інтернеті, аніж поспілкуватися наживо. Люди з філологічного світу навіть не замислювалися про те, що можна звернутися до когось. Система саме журналістської освіти навчає, де і як брати інформацію. Журналіст, якщо потрібно, – знайде. У вас повинен бути чіткий розподіл, що ви зможете зробити, і що – ні. Це те, що залежить від вас, бо написати можна будь-що. Ви маєте розуміти свою відповідальність, і не лише вашу, але і відповідальність перед іншими людьми.
  • Наскільки ми знаємо, Ви побували в інституті підвищення кваліфікації журналістів у Швеції. Що в них є такого, чого в нас немає?
– Насамперед, це корисний досвід. Дуже цікаво подивитися, як працюють наші колеги за кордоном. Нам не вистачає графічного макетування, якому нас навчали свого часу. Макетування – це фактичне розміщення матеріалів, де буде заголовок, де буде фото... Тобто, коли повністю розмальовується номер. У нас є лише комп’ютерне макетування. Але комп’ютер – це комп’ютер, він накладає певний шаблон. Наприклад, жінки, поки не намалюють і не побачать візуально, то вони не зрозуміють, як буде виглядати кінцева робота. У чоловіків це простіше: вони уявляють, прораховують в голові, тому серед них більше математиків. У Швеції є макетування. Вони стоять біля дошки і розписують теми, що де буде розташоване. Там є навіть місце з найкращими першими сторінками. У них це відбувається більш творчо.
  • А якщо порівнювати вищі навчальні заклади Швеції та України?
– У Швеції взагалі зовсім інша система освіти. У них є класичні академічні вузи, як у нас, причому ви вступаєте на кожен курс. Закінчили перший курс, склали іспит, вступаєте на другий. Чим далі, тим студентів залишається менше, і фактично, грубо кажучи, якщо на 1 курсі було 100 осіб, то випустити вони можуть 10. Є вузи, де інша технологія. При вступі приймають взагалі всіх, а потім відсіюють. Але випускна робота в цьому вузі полягає в тому, що ви повинні створити продукт і продати його. Тобто, у них студенти роблять новини, серіали, радіопередачі... Цікаво проходить і практика. Наші студенти не хочуть займатися практикою, а в них це досить серйозна річ. До керівників практики, на телебачення, приходять студенти, які навчаються тиждень. Вони дивляться найцікавіші сюжети, визначають кращі новинні матеріали. Через тиждень практика закінчується, хтось залишається і надалі працювати. У шведів є така проблема, що дуже часто діти не повертаються з практики назад до університету. Їм краще залишитися на роботі, аніж отримати диплом.
  • Яка вона, Швеція?
– Швеція – це зовсім інший світ. Там дуже гарно. Старовинні будиночки, маленькі вулички… Стокгольм – сучасне місце. Ми якраз натрапили на Чемпіонат світу з хокею. Росіян було неміряно, але ми відразу сказали, що будемо говорити виключно українською мовою.
  • Повернімося до роботи. Що найбільше любите фотографувати?
– Чесно кажучи, я не люблю фотографувати людей. Але виходить так, що від цього нікуди не подітися. Більш за все люблю краєвиди, природу. Це ніби відпочинок.
  • Що Вас надихає на роботу?
– Коли просто кудись ідеш, тебе часто надихають гарні місця. Я дуже люблю просто блукати по місту, відчуваючи його дух, культуру, енергетику.
  • А як Вам наше місто?
– Поки що довелося побачити його тільки вночі, але, сподіваюся, ми зможемо побачити всю красу вашого міста. Юрій Михайлович провів невеличку екскурсію. Дуже сподобалися ваші старовинні будинки, вулиці, в центрі міста є гарна словацька гімназія, прикрашена вітражами. Також є дуже багато дитячих крамниць.
  • Чим займаєтеся у вільний час?
– Йогою. Вона дає можливість підтримувати себе фізично і розслабитися. У нас найулюбленіша поза мертвого тіла, коли можна просто лягти і відпочити від усього. В нас дуже гарна група, у вільний час ходимо гуляти, в кафе, на різні чайні церемонії.
  • Які у Вас музичні смаки?
– Чесно кажучи, музику майже не слухаю. Мені вона заважає. Моя музика – це тиша, але не проти опери. Я живу недалеко від Театру опери та балету, тож часто ходжу подивитися на те, що вони пропонують.
  • Що б Ви порадили студентам?
– Перш за все, ви повинні визначитися, що вам потрібно в житті. Якщо оберете те, що вам не подобається, то ви це робити не будете. Якщо ви змушуєте себе щось робити, то отримаєте від цього лише відразу та рано чи пізно кинете, але, разом з цим, втратите купу часу. Ви повинні обрати те, що приносить задоволення. Визначтеся, чітко зрозумійте, хто ви в цьому житті :)


Розмовляли Камілла Товт, Катерина Чепа, Тетяна Костевич
Фото Лесі Поліхи
Категорія: Віч-на-віч | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 161 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz