Середа, 22.11.2017, 22:20
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Віч-на-віч [20]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Наші інтерв’ю » Віч-на-віч

Освіта: у нас – лекції, лекції, лекції... А як у Вас, пане Класе?
15.11.2012, 13:14
Клас Тур
Вища освіта буває різною, і людині, котра звикла до своєї, чужа здається якоюсь дикою. От і нам стало цікаво, а яка вона в такій далекій від нас Скандинавії, а саме у Королівстві Швеція. Про це ми змогли дізнатися від тамтешнього жителя Класа Тура, представника Інституту підвищення кваліфікації журналістів і викладачів журналістики «FOJO» (м. Кальмар).


  • Ви вже побували у декількох вишах України, мали можливість поспілкуватися з викладачами. Які суттєві відмінності помітили в навчальній системі нашої країни та Швеції?
— Ну, це питання душе широке (сміється). Однак основна відмінність полягає в тому, що в Україні вступають до ВНЗ після 10 років середньої освіти. У Швеції – пізніше, після 12-ти.
  • Як Ви вже могли і самі помітити, у нас більше уваги відводиться лекціям, ніж у Швеції. У вас же більше часу дається на самостійне навчання, практичні заняття та семінари. Чи не виникають у студентів із цим проблеми?
— Я більше працюю зі студентами, котрі здобувають післядипломну освіту, тобто вже з кваліфікованими журналістами. Тому не можу детально розповісти, як із цим справи у молодших студентів. Та загалом у наших університетах дійсно не так багато уваги відводиться лекціям (у середньому – по 2 години щодня, а все інше – це самонавчання та робота в групах).
  • То, на Вашу думку, яка система краща для навчання?
— Я не можу судити, але вважаю, що стільки лекцій – дійсно забагато. Було б краще виділити якусь одну тему і розвивати її, спеціалізуватися на ній, обговорювати на семінарах. Але я розумію, що це особливість тутешніх університетів. Лекції, лекції, лекції… Така вже система у вас закріпилась. Хоча студенти могли б впливати на навчальний процес, виходячи з власних потреб.
  • В Україні в останні роки складається така тенденція, що студенти все менше користуються друкованими підручниками і більше черпають інформацію для навчання з електронних книжок й інтернет-матеріалів. А яка ситуація у Швеції?
— Використовуємо як одне, так й інше. У нас є кілька основних книг, які студенти повинні обов’язково опрацювати, щоб отримати свої мінімальні бали. Для мене свого часу такою стала книга про те, як створювати фоторепортажі. І я знаю, що й тепер багато студентів повинні її обов’язково прочитати.

Але іншим джерелом інформації для навчання, звичайно, є інтернет. І одним із найпопулярніших ресурсів, якому я довіряю, є Вікіпедія. Та й багато студентів користуються нею. До речі, у шведській версії Вікіпедії є стаття про нашого інтерв’юйованого гостя:) (прим. автора).
  • Чи збільшується у Швеції з роками кількість іноземних студентів?
— Точно сказати не можу, але зокрема в університеті, де я викладаю, на журналістиці дуже мало іноземних студентів, тому що навчання проводиться лише шведською мовою. Англійська для цієї спеціальності не передбачена.

Але дещо інакша ситуація щодо спеціальних курсів журналістики. До прикладу, в моєму місті є програма, що називається «Загальна журналістика». Це спеціальний курс, який триває 2 роки. І ось тут уже домінують якраз іноземні студенти, їхня чисельність коливається від 20 до 40 осіб.

До слова, щодо інших факультетів і спеціальностей, то кількість іноземних студентів навпаки зменшується, бо раніше багато курсів були безкоштовними, а тепер навчання для них платне. І якщо колись до нас могли вступати навіть діти з бідних сімей Індії чи Латинської Америки, то тепер вони такого собі дозволити не можуть.
  • З якими проблемами, на Вашу думку, стикаються студенти-іноземці, що приїжджають навчатися до Швеції?
— Основна проблема – це, звісно, мова. Потрібно вивчити шведську, щоб вивчати журналістику, як я вже казав. Ну й іншою проблемою для іноземців є фінансовий стан. Бо навчання в наших університетах для них є досить дорогим, близько 10 тисяч євро за півроку. У мене вчились і такі студенти, котрим необхідно було працювати паралельно з навчанням, щоб мати змогу його оплатити.
  • А чи виникають якісь проблеми у тих студентів, котрі поєднують роботу зі здобуттям освіти?
— Для них головною проблемою може стати те, що вони не встигають за семестр заробити певну кількість балів, необхідних для стипендії чи навіть для проходження на наступний курс. Тому очевидно, якщо студент ще й працює, то в першу чергу від цього потерпає якість навчання.
  • У нас в Україні після закінчення вишу дуже важко працевлаштуватися, тому що роботодавцям потрібен досвід роботи. Як з цим у вас?
— Аналогічна ситуація. Безробіття серед журналістів також зростає. У роки моєї молодості працювати журналістом міг піти кожен охочий, прямо з вулиці. Єдине, що було потрібно, – це інтерес і талант. Але тепер обов’язкова ще й освіта та практика. Звісно, працювати в столиці важче, в менших містах та сільській місцевості – легше.
  • Але в менших містах і менша зарплатня…
— Я вважаю, що це дуже хороший початок кар’єри, бо тоді ще нема великої різниці, немає з чим порівнювати. Менше грошей, але хороший досвід. Я також починав у місцевій газеті, і це була найкраща школа журналістики для мене. Якщо ти візьмеш хороший старт у своєму містечку, то зможеш вижити й у світі.
  • І наостанок… Які Ваші перші враження від перебування на Закарпатті?
— Перше враження – це темрява (сміється). Ми приїхали ранковим поїздом. Друге враження – це дощ. Але сьогодні ми нарешті змогли побачити красу вашого міста. Сьогодні гарна погода. Хоча найцікавіше, мабуть, попереду, бо на екскурсії ще не ходили. Ми дуже мало знаємо про ваш край, але мій друг подарував мені книгу про Ужгород за 1930 рік. Там пишуть, що тоді це місто мало 10 тисяч жителів і було багатонаціональне.



Після інтерв’ю Клас Тур, поглядаючи на карту Словацької Республіки, розповів нам ще декілька цікавих фактів зі свого життя, зокрема про практику в Будапешті та чеському місті Злін, де, як він зазначив, виробляють взуття. Крім того, підсумував нашу розмову українським словом «Добре». А ми в свою чергу навчили його діалектного «файно», близького до англійського «fine».


Валерія Пащенко, Марія Пилип
Фото Лесі Поліхи
Категорія: Віч-на-віч | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 191 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz