Субота, 16.12.2017, 07:32
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Віч-на-віч [20]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Наші інтерв’ю » Віч-на-віч

Галина Шумицька:
29.11.2012, 13:07
Врізочка
  • Галино Василівно, ще свіжа в пам’яті Ваша захоплива розповідь про весняну поїздку до Швеції. А нині вже наш університет радо приймає шведських колег. Що вдалося Вам за цей час із пізнаного у скандинавській країні втілити у життя?
– Не ускладнювати те, чого не варто ускладнювати. Не поспішати там, де не варто поспішати. Працювати якісно. Відпочивати якісно. Радіти сонцю тоді, коли воно є. Не скаржитися на суворі кліматичні умови: де живеш – люби те, що маєш. Це висновки, зроблені там. Намагаюся не забувати про них тут. Чого скаржитися, коли все маємо? Скинути капелюха перед тим, що було, закотити рукави – і вперед! Роботи вистачить на всіх. Успіху теж.
  • Яка система підготовки журналістських кадрів у них? Що варто запозичити, чого бракує українським виданням?
– Чого нам реально бракує, то це змоги, а іноді й бажання постійно самовдосконалюватися, займатися самоосвітою. Швеція виділяє величезні кошти на підвищення кваліфікації своїх фахівців, і не лише у медійній сфері. Цінуючи своє, вони їздять по світу, придивляються до здобутків інших, беруть те, що корисно для них, а не все сліпо копіюють.
  • Яке Ваше бачення щодо системи освіти у Швеції та Україні. Що в них спільного та відмінного?
– Головна відмінність полягає у тому, що у Швеції держава дбає про освіту, належно її фінансує. Відповідно громадяни там не вдають, що працюють, а таки працюють. І не роблять із себе героїв чи, навпаки, жертв, коли виконують свої безпосередні обов’язки. А спільного у нас дуже багато: приміром колористика прапора…
  • Чого, на Вашу думку, вчать подібні тренінгові програми, зокрема сьогоднішні заняття?
– Уважно вислуховувати думку іншого. Не лізти поперед батька… – встигнеш. Належно оцінювати виконану іншим роботу. Не бути псевдопатріотом, псевдофахівцем, псевдощирим, псевдоскромним, псевдоуспішним. Бути справжнім. Висловлювати свою думку, проте не надто категорично. Ретельно виконувати те, за що взявся.
  • Сподіваємось, що започаткована традиція обміну творчими групами продовжуватиметься і надалі. Чи розглядається можливість співпраці з іншими європейськими державами у цьому напрямку?
– Ми нічого особливого не плануємо. Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани )) Працюємо. Щодня, щогодини. І використовуємо кожну нагоду, аби розвиватися самим і допомагати розвиватися іншим.
  • Я, як і багато моїх однолітків, цього року вперше обирала представників до парламенту України. Чи зможуть народні обранці законодавчо зменшити тиск на свободу слова, адже це питання, як і демократичність ЗМІ, є дуже актуальним на сьогодні?
– Я не політолог, аби давати фахову оцінку цьому, а будь-які прогнози взагалі вважаю справою невдячною. Дозволю собі висловити, однак, цілком суб’єктивну думку: у нас на законодавчому рівні все гаразд або майже гаразд. У нас проблема з дотриманням законності. Причому на всіх рівнях. Спитайте будь-кого. Якщо треба вирішити якусь нагальну проблему, обійшовши при цьому закон, мало хто особливо сумніватиметься. Коли нам кажуть «не можна», ми тут же питаємо: а як це можна вирішити… Хіба ні? Цим просякнуте все суспільство згори донизу й відповідно знизу – догори. Так само із свободою слова: теоретично всі наче її прагнуть, а практично мало хто готовий до справді демократичних стосунків. Наразі у нас охлократія: загальне, спільне поступається місцем жадобі та егоїзму.
  • Поділіться думками з приводу закарпатських ЗМІ. Що б хотілося змінити, кого варто виділити, у кого можна повчитися…
– Вчитися варто у всіх, бо поганий досвід – це теж досвід. Тут погано виходять колективні проекти. Люди тяжко об’єднуються навколо якоїсь ідеї, якщо не бачать особистих вигод. Практично немає справді якісного інтелектуального читва. Однак є талановиті журналісти з характерною авторською манерою (свідомо уникатиму власних назв), є цілком грамотні часописи, цікаві радіо- та телепроекти. Є хороші веб-ресурси. А майбутнє за вами – молодим поколінням, яке народилося в уже незалежній державі, яке лише чуло про свист батога, але на своїй спині його не спробувало, а тому може мислити й оцінювати ситуацію вже по-іншому.
  • Багато молодих хлопців та дівчат хочуть бути журналістами, не усвідомлюючи до кінця, з чим вони зіткнуться, почавши працювати. Які поради можете дати майбутнім журналістам аби вони зрозуміли, чого хоче від них роботодавець і що їх чекає на обраній професійній ниві?
– Що незвичайного я тут можу сказати? Все дуже просто: постійно працювати над собою, дослухатися до думки інших, старатися наполягти на своєму, якщо переконані у правильності зроблених висновків. Не робити з мухи слона. Рухатися! Завжди рухатися, пам’ятаючи, що світ прекрасний і справедливий, але ж інші бачать його крізь призму тебе так, як ти крізь призму інших… Тому завжди спершу думай. І відчувай )
  • Підкажіть, будь ласка, як не «загубитися» студентам, які тільки починають свою кар'єру на медіапросторі країни?
– Ніколи не загубишся, якщо старатимешся бути потрібним іншим. Самі знайдуть )
  • Чи згідні Ви з твердженням, що в журналістиці відбувається природний відбір, і залишаються тільки ті, у кого вистачає на це моральних сил…
– Природний відбір відбувається скрізь – не лише в журналістиці. Там залишаються ті, хто хоче і може це робити. Тільки одні якісно, інші – абияк.
  • Зрозуміло, що журналістика – це професія, якою треба жити. А якщо ще й навчати цій професії, то чи залишається у Вас час на відпочинок. Як Ви проводите свої вік-енди?
– Час на чашку чаю? Обов’язково! І не за залишковим принципом! У мене, Богу дякувати, є близькі люди, які кажуть: стоп! відпочиваємо! Це тоді, коли я забуваюся  Гори в будь-яку пору року кличуть мене! І дорога, дорога, дорога… Люблю її.
  • Мабуть, дозволю собі озвучити одностайну думку студентів-журналістів: Ваш приклад неабиякої працездатності, Ваші визначні організаторські здібності, вагомі творчі здобутки, креативність – варті наслідування… Хотілося б ще раз почути від Вас настанови як стати справжнім фахівцем у журналістській справі.
– Аби стати фахівцем у будь-якій справі, треба мати бажання працювати. Але тут є одна важлива деталь, яка не всім по зубах. Працювати треба не лише на себе. Гребти треба не лише під себе. Бо це ж куряча філософія. Людина отримує тоді, коли віддає, але ж прагнути треба віддавати, а не отримувати. Ось у чому сенс. Це просто? Звичайно! Це складно? Так, складно, але можливо. Треба багато читати й розмірковувати. Не лише переказувати чужі думки, а й думати самостійно.
  • У цьому ж контексті: як починався Ваш шлях у журналістику? Яким був перший творчий доробок? Чи пам’ятаєте своїх наставників?
– Юрій Михайлович Бідзіля запросив мене працювати на кафедру, пообіцявши, що буде багато роботи. Так і сталося. Наставників пам’ятаю завжди. І завжди їм удячна. За всі уроки. Журналістський доробок? Уже третій рік працюю у редакції нашого сайту. Вчу і вчуся. Маю від цього задоволення і насолоду.
  • На завершення хочу побажати Вам творчого натхнення, нових вдалих проектів, втілення задуманого задля примноження кращих традицій журналістики.  Дуже дякую за слушні, цікаві думки та змістовну розмову.


Розмовляла Андріана Мегіц
Категорія: Віч-на-віч | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 223 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz