Середа, 22.11.2017, 22:21
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Віч-на-віч [20]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Наші інтерв’ю » Віч-на-віч

Чорноволова п’ятірка
20.12.2011, 13:21

Іменну стипендію, яку мають щороку лише п’ятеро студентів-журналістів України, отримала Олександра Артюхіна – студентка 4-го курсу відділення журналістики, громадський декан філологічного факультету УжНУ.
Тепер відділення журналістики має ще один привід пишатися! Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із стипендіаткою.
 

  • Сашко, за які досягнення надають цю стипендію?
– Не робила нічого надприродного – вчуся, займаюся громадською роботою, пишу журналістські матеріали... Не краща й не гірша за інших. Можливо, трохи більше пощастило або ж зірки на небі зійшлися на мою користь. Та й викладачі кафедри журналістики мені у цьому допомогли й допомагають.
Щодо стипендії, то вона призначається п'ятьом студентам-журналістам денної форми навчання, які мають успіхи в навчальній та творчій роботі. Отримувати її можна з другого курсу.
З процедурою призначення цієї стипендії я була не дуже обізнана, але, ознайомившись постфактум із відповідним положенням Кабміну, тепер знаю, що кандидати на отримання цієї стипендії висуваються вченими радами вищих навчальних закладів двічі на рік за результатами екзаменаційної сесії. Затверджують ці кандидатури у Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України, розглянувши спеціальне подання, в якому відзначені успішність студента, його творча робота та участь у громадському житті навчального закладу. До відбору кандидатур долучається також Національна спілка журналістів України.
  • Як це – відчувати себе однією з 5-ти «обраних»?
– Трохи несподівано і приємно водночас. Спочатку подумала, що це жарт або що я просто сплю! А коли усвідомила, що це реальність, – дуже зраділа, як-то кажуть, стрибала до стелі! :) Безумовно, таке визнання є честю для мене. Розумію, що планку встановлено високо, і тепер я маю докладати максимум зусиль, аби тримати марку. Тепер точно не маю права "ударить в грязь лицом".
Тішить мене радше не матеріальний стимул (хоча й підвищена стипендія нікому не завадить!), а сам факт визнання мене, як старанної студентки, та потрібності всіх моїх творчих починань. Хоч би як пафосно це не звучало, але розумію, що справді живу недарма.
  • А як друзі, одногрупники поставились до цього визнання?
- Ой, не люблю я такі питання... Як поставились? Та дуже позитивно. Вони зраділи навіть більше, ніж я. Це так приємно, коли твої друзі та знайомі ледь не радісну сльозу пускають, тішачись за твій успіх. На собі відчула правдивість народної мудрості: "Поспівчувати може кожен, але щиро зрадіти здатні тільки справжні друзі". Спасибі їм всім, що є у моєму житті.
Без них такої мене б не було!
  • Ти вже думала, на що витратиш першу таку свою «велику» стипендію?
– За положенням, це – мінімальна стипендія у трикратному розмірі. Якщо чесно, матеріальні «блага» для мене не першорядні, та й не люблю будувати плани. Бо зазвичай так буває: надумаєш, намрієш собі щось, а виходить зовсім інше...
Можу сказати одне: як отримаю стипендію, саме оту, «велику», придбаю миколайово-новорічно-різдвяні подарунки родині, друзям та близьким. Проте, однозначно, загадувати наперед не буду.
  • Цікаво, а як близькі та рідні ставляться до такого твого гіперактивного життя? Ти ж постійно зайнята!
– До моєї «вічної зайнятості» близькі ставляться із розумінням, за що я їм дуже вдячна. Зрозуміло, що дуже-дуже хвилюються, аби я нормально поїла, добре поспала, відпочивала, не перенапружувалась. Рідні часто говорять: «Ти хочеш зробити за день стільки, наче в добі не 24 години, а всі 48!». Та я розумію, що отримати диплом з відзнакою – не стовідсоткова запорука успіху в житті. Є великий ризик, що «червоний диплом» може залишитися висіти в рамочці на стіні, а я такого не хочу. Близькі йдуть назустріч, довіряють і всіляко допомагають мені: підтримують мої починання, а коли мене вже надто «заносить на поворотах», допомагають стати розсудливішою, робити правильні висновки з помилок та огріхів, аби у майбутньому більше не припускатися їх. Я вдячна рідним та друзям за порозуміння та любов, бо усвідомлюю: без них я ніхто! Повторюся: якби не вони, такої мене б не було.
  • Чим ти цікавишся і займаєшся поза власне студентським життям?
– Цікавлюся різноманітними книгами та фільмами. Люблю російську літературу, дещо із сучасної української літератури, творчість Толкієна, Раневської та Висоцького (не зовсім однорідний ряд, але...). Мене завжди вабило кіно- та телемистецтво, цікавить уся «кухня», котру глядачі не бачать: як виникає задум, з чого починаються зйомки, як вони проходять, що лишається поза кадром... Ще одна моя «пристрасть» – КВН. Оці три найсмішніші літери на світі з категорії «улюблене заняття» вже переросли у справжню невід’ємну частину мого життя. І я вдячна долі, що свого часу трапилася нагода співпрацювати із Закарпатською лігою КВН. Можна по-різному ставитись до цієї організації та людей, які пов’язані із нею, однак там я почуваю себе комфортно. Я люблю сміх, веселощі та позитивних людей. І саме КВН допомагає мені у реалізації творчих планів. Хоча сама не граю (часом виникає бажання, але нема команди, та й вважаю, що дівчата в КВНі не завжди смішні), все ж вірус «кавеенівців» мене не оминув.
  • Яким ти бачиш своє майбутнє? Стільки різних інтересів, а обрати доведеться все ж щось одне.
– Ой, майбутнє своє бачу трішки примарно. І чим старшою стаю, тим більше сумніваюсь у тому чи іншому виборі. Якщо раніше я чітко уявляла, чого саме хочу і прагну, то тепер сумніваюсь ледь чи не на кожному кроці. Напевно, дорослішаю, і трохи побоююся саме «дорослого» життя. Бо ж сама в душі ще геть дитина! Часом так дивно, що однолітки одружуються, дітей народжують... а я сиджу і дивлюся мультики та гумористичні програми, одягаю яскраві речі зі смішними малюнками.
Як і кожен студент, хочу бути впевненою в тому, що п’ять років у виші та диплом будуть потрібні країні, в якій я живу. Хочеться вірити, що допомагаю будувати наше суспільство вже сьогодні.
Оскільки не люблю загадувати наперед – адже як не плануй, все одно вийде по-іншому, – то ще чітко не знаю, чим саме хочу займатися після закінчення університету. Однозначно хочу працювати в галузі журналістики й здобути в улюбленій професії певних результатів. Не хочу поривати із КВНом, громадською роботою… Хочу робити свою справу, робити її якісно і отримувати задоволення від зробленого. Хочу, щоб заняття приносило мені радість, щоб я почувалась щасливою, а не тільки отримувала гроші й просто рахувала дні від відпустки до свят, від свят до вихідних, від вихідних до обідньої перерви і т.д.
Безумовно, хочу зберегти всіх друзів, не втратити нових університетських товаришів, а також знайти своє кохання.
Але глобально про майбутнє після закінчення навчання я не замислювалася, адже рідко планую навіть те, що робитиму завтра.
Часто чую фрази на кшталт «у нашому світі все робиться заради грошей», «люди самозакохані й злі», «кожен сам про себе дбає, і нікому ні до кого нема діла» тощо. От і неправда. Добрі люди є. Їх бачать, знають і дбають про них. Тепер я це точно знаю.

Ірина Левіна, студентка відділення журналістики
Категорія: Віч-на-віч | Додав: Медіа--admin
Переглядів: 198 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Категорії розділу

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz