Понеділок, 23.10.2017, 00:43
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Ece про все ’2012 [3]
Ece про все ’2011 [4]
Орфпрактикум + Теорія і практика журн. творч. [12]
Ece про все ’2013 [9]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Гостримо пера » Ece про все ’2013

«Внутрішні кілометри»
16.05.2013, 00:31
Алла Ганненко
На внутрішніх кілометрах розбиті дороги і не світять ліхтарі. Люди з зовнішніми сантиметрами стоять в черзі за щастям.

Дороги наші вічні, як безликі образи коханих на серці. Прогулюючись цими безкінечними шляхами ностальгія душить. Зла річка біжить по моїх венах. Живіт бурчить – потрібно чогось з’їсти. За 20 метрів бачу кафе під назвою – «Рай». Аж дивно стало звідки воно на моїх кілометрах взялось. Думаю, загляну. Присіла..Офіцінт підходить, і я кажу : «нагодуйте мене раєм, але лише пів порції будь ласка, ……… залишу трішки пекла в собі». З’ївши все йду далі. А на зустріч мені симпатичний мущина. Шкода, що перстень на безіменному пальці.. Але його очі закарбувалися в пам’яті на все життя, адже такі ж голубі, як і мій улюблений светрик з дитинства… Трішки далі, на лавиці закохана пара цілується. На секунду навіть здалося, що один із ліхтарів засвітився.

Спіткаюсь на кожній ямі. Казна-що коїться! І де ж цей міністр внутрішніх доріг, який обіцяв заліпити їх любов’ю?... Втік смертний!

Гадючий труд обгортає мої ніженьки. Замучене серце сильно б’ється. Замріялась про сонце, море, кораблі….і розумію, що тону. Мріяти – це не для мене.

Іду в перед крізь перешкоди і негаразди, крізь злість і смерть соїх близьких, крізь фальшиву вірність і запилені очі. Скільки ж людей натоптали мою душу брудним взуттям. Крізь сміття на придоріжжі не бачу навіть щастя свого…Мабуть випробовують моє терпіння.

Йдучи далі бачу торговий центр - «Мрія». Тут мона придбати все : думки, дотики, обійми, поцілунки, ніжність,мрії, страх, образи, і навіть смерть. І раптом бачу свого милого…такого чужого. І так сказала б, що я скучила, та тяжко вимовить це в голос. Вхопити б тебе та й не відпустити…Покоперсатись в думках твоїх і перекинути туди свої…Можливо так ми би стали одним цілим… Але наш час минув… Сподіваюсь відчуваєш як цілую тебе в душу на прощання…Все! Більше немає мого милого – він зник!

Іду чіпляючись за щось…і натикаюсь на жінку : вона змінює роботу, знаходить нового коханця, та ще й принципово , аби новий не був схожий на старого, покидає рідне місце і їде чорт знає куди, кардинально змінює зовнішність… Здається, що це легко…Та ні! На це важко піти. Завжди була в захваті від таких жінок – справжніх жінок. Хотіла попросити в неї автограф, але засоромилась.

І тут Світло…бачу світло. Та ні, я не вмираю.Не радійте… Це моя зупинка. Це мій вихід в щастя, де навіть посміхаються з розбитим серцем, тут по всюди розпродажі, пахне квітами і кавою… Вандалів моїх внутрішніх кілометрів я залишила в минулому. А назад не повернусь нізащо. Адже я - щаслива.


Алла Ганненко
Категорія: Ece про все ’2013 | Додав: Путрашик
Переглядів: 305 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.2/5


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz