Середа, 22.11.2017, 22:07
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Ece про все ’2012 [3]
Ece про все ’2011 [4]
Орфпрактикум + Теорія і практика журн. творч. [12]
Ece про все ’2013 [9]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Гостримо пера » Ece про все ’2013

Помиляйтеся, але не зупиняйтеся!
17.05.2013, 00:36
Оксана Пітра
Коли людина втрачає щось, буває пізно. Кожен з нас розуміє занадто пізно, коли вже не можна нічого змінити. Не можна повернути слова, вчинки, погляди, обійми, удари. Так як раніше ніколи не буде: моменти не повернуться, слова не вимовляться або навпаки не умовчаться, погляди не перетнуться, дотики не відчуються, посмішки не з’являться, ендорфіни десь глибоко в мозку не народяться, по тілу не розіллється тепло. Рани довго затягуються, довгий час кровоточать, але колись таки вони заживають. Коли ти розумієш, що пізно, приходить безвихідь і порожнеча. Перша робить тебе слабим і безпорадним, а інша тебе пожирає із середини. Твій світ звужується, стає важко дихати. Ти починаєш метатися як птах у клітці, бо розумієш, що вже нічого не змінити, тобі нікуди не полетіти, не вирватися. Твій рай давно закритий, тебе вигнали з нього. Ти зміг підлетіти до самого неба, до самого сонця, а тепер просто падеш із обпеченими крилами. Ти просто мовчки чекаєш на свою загибель. На думку приходить різне. Всі спогади лежать в тобі ворохом, купою, яка тобі робить боляче, але ти завжди поринаєш у ту купку, пірнаєш у неї з головою. Найчастіше повертаєшся у приємні моменти. Ти знову їх переживаєш, аби хоч на декілька хвилин відчути себе по-справжньому щасливим. Аби створити за короткий період часу ілюзію щастя і блаженства.

Помилки – це, мабуть, найболючіше що може бути у житті. Це те, що ми робимо несвідомо. Робимо, а потім платимо. Життя як великий супермаркет – ти можеш робити і брати все, що хочеш, але завжди маєш пам’ятати, що попереду каса, де всі твої вчинки мають свою вартість. Якби заздалегідь знати що дорого коштує, ніколи би це не взяла, а залишила б на прилавку. «Дорого коштує» у моєму розумінні – це те, скільки сліз ти після зможеш пролити і скільки шматків душі ти втратиш. Шкода, що розуміння це приходить невчасно, із запізненням. Ніколи не повірю, що люди вчаться на своїх помилках. Скільки ти будеш жити, стільки будеш ламати дров. Кожна наступна мить ніколи не буде схожою на попередню і ніколи не повториться. Та хто ми такі, аби не пробачати один одному помилки і промахи? Хто дав нам право судити інших? Чому ми так чекаємо на прощення, якщо самі не здатні простити і самі ми далеко не ідеальні? Коли робляться помилки, не усвідомлюється, що це погано. А коли до тебе доходить, ти розсипаєшся як бите скло.

А мрії вбиваються, знищуються. Паскудно спостерігати як твоє здійснюється в чужих людей, які навіть ніколи не думали про щось подібне і не знали, що це чиясь мрія. Недосяжна, неосяжна, недоступна, вистраждана, тільки твоя. А що лишиться, якщо вирвати її із середини з корінням? Що там буде на тому місці? Яма… Яка почне гнити. А потім ви дивуєтеся чому люди гнилі, пусті і продажні. Бо кожен носить яму в собі…замість серця.


Оксана Пітра
Категорія: Ece про все ’2013 | Додав: Путрашик
Переглядів: 297 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.2/4


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz