Середа, 22.11.2017, 22:09
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Ece про все ’2012 [3]
Ece про все ’2011 [4]
Орфпрактикум + Теорія і практика журн. творч. [12]
Ece про все ’2013 [9]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Гостримо пера » Ece про все ’2013

Cпасибі за життя
16.05.2013, 00:34
Лілія Білунка
Звичайний день... Літня погода... І хочеться про щось написати. Або про когось. Але як би я не старалася, мені цього не вдасться. Занадто багато розчарування і нездійснених надій.

От би взяти і телепортуватися в минуле. Навіщо? Мені здається що немає жодної людини, яка б не хотіла цього. Як не дивно, але саме там, у минулому, людина наробила багато помилок і хоче їх виправити, або просто викреслити деякі моменти, нехай навіть і щасливі, незабутні... Адже вони отруюють душу, турбують і знущаються з наших сердець...

Випробування ... Життя підносить їх нам занадто часто. Через це ми просто не витримуємо і зриваємося. Зриваємося тому, що існує та сама межа, переходячи через яку терпіння лопає, як мильна бульбашка і нічого від нього не залишається. Але іноді, з вірою ми надуваємо все нову і нову бульбашку терпіння в надії, що вона протримається довше... І так ціле життя...

Ми просто не помічаємо, якими сильними нас роблять ці випробування, які дані нам згори. Адже чим більше лопає бульбашок терпіння, тим сильніше стає наша воля, розвиваються справжні почуття і виробляються тверезі погляди на життя. Життя, яке потрібно цінувати і берегти. Адже воно одне! Але в ньому стільки цінностей, любові, розчарувань! Стільки дурості, надій і мудрості! Воно пробігає дуже швидко, але ми навіть не можемо згадати все, що з нами сталося, настільки в ньому багато всього...

Мало хто чомусь замислюється над цим. Нам постійно шкода себе. Ми завжди про щось шкодуємо і сваримось на цей світ ... І все життя чогось чекаємо... Або когось... Нам потрібен ідеал! Ідеал, якого немає насправді! Але варто лише озирнутися навколо і ми побачимо тих людей, які завжди поруч з нами і цього достатньо. Я думаю, що ви зі мною згодні...

Повертаючись до перших рядках цієї розповіді, постає питання: «Навіщо ж нам повертати минуле»? Якби навіть і була така можливість ... Який сенс? Правильно ... І я думаю що ніякого. Адже якщо викреслити якісь моменти з життя, то воно повністю зміниться. Зникнуть люди, які завжди поруч і багато речей втратять свій сенс. Якщо ви живете і здорові, маєте дві руки і дві ноги, тоді навіть не думайте скаржитися на життя! Адже навіть хворі люди намагаються триматися за останню волосинку життя, усвідомлюючи його сенс ... А сенс то в чому? У любові? У достатку? У здоров'ї? А ні... Сенс у самому житті ... Воно неповторне і єдине! Бережіть його ... Не ламайте собі та іншим... Намагайтеся надувати все нові і нові бульбашки терпіння, навіть якщо їх лопне тисячі і навіть мільйони, не впадайте у відчай! Ви станете сильнішими і мудрішими ... Не зліться на людей! Немає ідеальних ... Живіть тут і зараз! Не шукайте кращого ... Його немає. Це ваше життя, ваше терпіння і ваш шанс не втратити його...

Ранок закінчується ... Недопита кава. Сонце все ще світить і навіть яскравіше ... Мені вдалося написати розповідь ...Розчарування зникли ... Потрібно було тільки не придумувати назву ... Вона прийшла в голову сама по собі ... Рядки про наболіле –«Спасибі за життя»...

Лілія Білунка
Категорія: Ece про все ’2013 | Додав: Путрашик
Переглядів: 324 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.2/5


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz