Вівторок, 11.12.2018, 01:19
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Ece про все ’2012 [3]
Ece про все ’2011 [4]
Орфпрактикум + Теорія і практика журн. творч. [12]
Ece про все ’2013 [9]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Гостримо пера » Ece про все ’2012

Дві епохи
12.04.2012, 20:48
Закінчилася епоха лицарства, героїзму та подвигів заради коханих. Пройшов час любові до рідної землі, готовності до смерті її захищати. Період високих моральних ідеалів, хоробрих сердець, простих і щирих посмішок на вулиці. Час, коли не треба було замикати хату на три ключі, і ховати від злих очей свої досягнення. Все минає. І ми минаємо…

Ми минаємо повз руку, яка просить милостиню. Проходимо, так і не зупинившись, через міст, коли заходить сонце. Не допомагаємо стареньким перейти через вулицю і так уважно дивимося у вікно, коли над нами в маршрутці стоїть старша людина. Ми просто забуваємо…

Ми забуваємо, що є речі, які колись обов’язково до нас повернуться. Це любов, подароване тепло, віддана частинка щастя і… образа, гнів, скоєне зло. Людство знайшло ліки від багатьох хвороб. Відкрило престижні університети із столітніми традиціями. Ми маємо неймовірно якісні книги, розумних і мудрих вчителів. Але протягом усієї історії так і не можемо скласти іспит на підтвердження звання «людства». Постійно щось чи хтось заважає. Нам заважають.

Нам заважають жити сусіди, голосна музика із сусідньої квартири. Мама, яка надокучає постійними дзвінками. Заважають додаткове навантаження в університеті, роздратована жінка і старі бабці в маршрутках. Та чомусь не заважають квартири, переповнені різним мотлохом. Повні шафа одягу чи ще якісь матеріальні речі.
Я не засуджую час, в якому живу. Мені просто трішки не вистачає чогось сердечнішого. Сердечнішого ставлення одне до одного. Більшої уваги людини до людини, а не людини до вітрин улюбленого магазину. Дивні ми… Як машина поламається чи якийсь комп’ютер, то ми довго будемо його лагодити або ж відразу несемо до майстра. А образивши кохану людину, ще й роздумувати почнемо, чи телефонувати першим…

Я хочу, щоб людське багатство вимірювалося сивим волоссям на голові й кількістю мозолів на руках. Нехай багатством будуть діти, а не машини в гаражі. Всі ми багаті, якщо не боїмося труднощів і в будь-якому місці можемо заробити собі на хліб. А ще, якщо вміємо терпіти біль і не боїмося смерті. Ці речі не залежать від курсу валют Нацбанку і їх досить важко купити. Але вони завжди гріють і годують, захищають та радують.

Будьмо хоробрими. Повернімо час великих подвигів. І хай все почнеться із перемоги над самим собою. Нехай не буде на світі самотніх людей. Самотнє космічне сміття, що викинуте з орбітальної станції та з шаленою швидкістю летить навколо землі в безповітряному просторі. Все інше комусь потрібне, якщо їм потрібен хтось.

Все починається із щирої усмішки перехожому. Усмішці блакитному небу і вдячності за ще один прожитий день. І ніколи не забувайте, що ви покликані здійснити велику місію в цьому світі – змінити його любов’ю. Тому змінюйте своє серце!
Категорія: Ece про все ’2012 | Додав: Путрашик
Переглядів: 490 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/6


Усього коментарів: 2
1 Christina  

2 Sashka  
Умнічка!
Підтримую кожне слово! clapping

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz