Вівторок, 22.05.2018, 06:10
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Ece про все ’2012 [3]
Ece про все ’2011 [4]
Орфпрактикум + Теорія і практика журн. творч. [12]
Ece про все ’2013 [9]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Гостримо пера » Ece про все ’2011

Вікторія...
17.05.2011, 20:14
Щодня кожен із нас воює зі своїми внутрішніми демонами… і так чи інакше думає про перемогу, про Вікторію. Та поки ми молоді, навряд чи хтось із нас розмірковує про справжню ціну першості у будь-чому. Ми намагаємося взяти максимум від кожного дня і не замислюємося, коли саме завтра для нас не настане. У 18 бере старт нове, доросле життя, у 19 почуваєшся неймовірно дорослим, а у 20 — стариганом із величезним досвідом. Але мало хто здатний зізнатися собі у тому, що насправді він лише дитина. Дитя, яке потребує опіки і взаєморозуміння…

Ти вміла визнавати себе дітваком: смішним і веселим, наївним, з широко заплющеними очима. Ти бачила світ по-особливому, тонко відчуваючи найменші зміни. Ти віддавалася справі повністю, боролася щодня з новими перешкодами. Але вміла гідно і чесно ставитись до суперників… Ти завжди несла в собі тільки позитивний заряд. Навіть коли супила брови і намагалася сердитися. Ти дарувала світлі і добрі емоції людям. Наївна дівчинка, яка вірила в казки і прикмети. Миле русяве дитя з виразними голубими очима, зі щирим голосним сміхом. Здорова, міцна спортсменка, надія країни, олімпійська перспектива…

Тобі було лише 18… І завтра для тебе уже не настало. Напевно, ти поспішала жити. Ти хотіла швидко подорослішати. А коли обставини змусили тебе стати великою розсудливою дівчинкою, ти не витримала. Стала все більше потребувати опіки, захисту й розуміння. Рідні намагалися контролювати і стримувати тебе, але… Спортсменка, якій ще було що показати, любляча донька і сестра — ти покинула нас раптово. Ти горіла швидко і догоріла, як прекрасна свічка, ти пішла і залишила незборимий біль у серці… Мойра таки поспішила обрізати твою ниточку життя. А ти так любила цей світ. Я не знала більш життєрадісних людей, ніж ти. Та й навряд чи колись таких зустріну. Несправедливо і боляче. Мудра бабуся сказала: «Богу теж потрібні хороші люди…» Але ж і на землі їх меншає. Віримо, що йдуть вони у кращий світ. І дивляться на нас із небес, промовляючи: «Не сумуйте, ми тут щасливі!»

Коли йдуть із життя молоді, ти не думаєш про причини. Душа кричить: за що? чому ось так? Невимовно боляче й образливо… Думки линуть у небо. Невже тих, кого забирають у розквіті життя, відбирають за критеріями, міряють досягнення, порівнюють душі? А може, це такий злощасний приклад усім нам, молодим, живим, сповненим енергії? Щоб ми цінували кожен свій день і час, щоб жили розумно, наповнювали свій шлях гідними вчинками… і зрозуміли нарешті швидкоплинність буття.

Допоки нас не торкнеться горе, поки ми молоді й перспективні, ніхто не думає про НЕнастання завтрашнього дня. Ми всі веселі та щасливі. Більшості байдуже до оточення. Ми всі такі всемогутні й щирі-щирі. Але життя непередбачуване, іноді варто задуматись над цим і переглянути пріоритети. Шкода, що поштовхом до таких розмірковувань стають утрати, сльози і сум…

Дякую тобі за все, люба сестричко. Ти житимеш у моєму серці. Вічно. Нехай тебе вже немає з нами, знай: я люблю тебе. Спочивай з миром, улюблена Вікторіє!
Олександра Артюхіна,
студентка відділення журналістики
Категорія: Ece про все ’2011 | Додав: Путрашик
Переглядів: 599 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.0/9


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz