Неділя, 22.10.2017, 21:12
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня Пульс відділенняРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Ece про все ’2012 [3]
Ece про все ’2011 [4]
Орфпрактикум + Теорія і практика журн. творч. [12]
Ece про все ’2013 [9]
Наші колеги
Вітальня » Пульс відділення » Гостримо пера » Ece про все ’2011

Однаково особливі
17.05.2011, 21:53
…Ми однакові. Як каже одна моя хороша знайома, сірі душевні клони. О так, егоїстичне, і все ж природне, прагнення вирізнятися з-поміж натовпу змушує нас ставати яскравими, дивувати своїми кольорами. А в результаті – той самий натовп, лише різнобарвний. Мимоволі вихоплюєш з нього елементи неординарної сірості. Чи то сірої неординарності. Важливо не загубитися серед усього цього різноманіття. Важливо – себе усвідомлювати. І любити. Тож, мої любі, культивуйте в собі егоїзм. Але здоровий! Той, котрий змушує працювати над собою, шукати нові грані себе, і то не лише в собі. Ну, от що́, по-вашому, – егоїзм? Зазвичай усі трактують цю рису людського характеру лише з негативного боку. А якщо подумати…

Що змушує людей бажати чогось досягти? Що змушує нас бути оригінальними, справжніми, яскравими? Що змушує геніїв робити відкриття, творити щось нове? Егоїстична потреба самоствердження, вищості, виокремлення, усвідомлення себе як Себе, а не як частини соціуму. Пошук власного місця в житті, свого «Я», своєї мети – наслідок бажання не просто бути, а жити. За себе і для себе, а не когось іншого. Все, що робиться, робиться передусім саме за таким принципом. Навіть альтруїзм можна назвати виявом егоїзму. Роблячи все для когось, та ж людина-альтруїст задовольняє власну потребу... в самозреченні і страдництві.

У світі вітрин і дзеркал неможливо відмовитися від права на особистість. Ідучи повз усі ці крамнички, проходячи біля машин, мимоволі ловиш свій погляд – відбиток себе у гладенькому склі. Маленька кав’ярня в полоні дзеркал. Данина моді? Ні, культ егоїзму. Адже є лише ти, твоє відображення і чашка кави між вами. І деякий час ти вже не потребуєш співрозмовника, тобі вистачає власного монологу, наповненого змістом, наповненого тобою. Куди вже до тебе тим «сірим душевним клонам»?

Але ж кожен із тих, сірих, за вікном має такий самий змістовний монолог, так само багатий світ, не всім зрозумілий. У кожного з тих клонів є свої думки, плани, погляди… Кожен із них – ти. Так само особливий і водночас типовий егоїст, чию свідомість мучить жадання винятковості. Кожен бачить інших лише як свій відбиток, як власне сприйняття. І все, що ти бачиш навколо, все, що відчуваєш, – хіба не твоє відображення? Та все ж змиритися з тим, що і ти є чиїмось відбиттям, важче, ніж бути собою. О так, твоя мета вища, значніша, але звідки знаєш, що вона – єдина така?

Егоїзм – справедлива потреба. Потреба не в кольорах чи сірості, не у визнанні чи блаженній самотності. Це потреба в собі. Це віра у себе і власні сили, у свою здатність щось змінити. Та ж хіба не чудово знати, що ти Є? Хіба не чудово – знати, що ти чогось вартий?


Наталія Шандра,
студентка відділення журналістики
Категорія: Ece про все ’2011 | Додав: Путрашик
Переглядів: 465 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/3


Усього коментарів: 1
1  
Я відчула себе егоїстом. Ти донесла свою ідею. Хай вона і не нова.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz