Субота, 16.12.2017, 07:32
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Березень » 21 » Змогла, зуміла, знайшла сили жити далі…
22:18
Змогла, зуміла, знайшла сили жити далі…

Тетяна Ладжун
Розпочався Великий піст. У цей час намагаємось очистити душу від гріхів: не їмо м’яса, не влаштовуємо гучних свят, намагаємося бути смиренними. Хоч найголовніше, здається, не їсти одне одного і не нарікати на життя. Цим ми можемо по-справжньому очиститися від гріхів, і в такий спосіб порадувати нашого Господа, який віддав своє життя за нас, грішних.

Усім знайомі слова пісні «Життя прожити – не поле перейти….». Так воно, на жаль, і є. Але часто ми нарікаємо на наші буденності, жаліємось на життя і проблеми, які в нас виникають, і цим ображаємо Всевишнього.

Хочеться мені розповісти про життя однієї жінки, якій довелось перейти через багато випробувань. Думаю, що після цієї історії ви зрозумієте: те, що ми часто називаємо проблемами, насправді – бутафорія.

ЇЇ звати Марія. Росла вона в сільській сім'ї. Ходила, як і всі діти, в школу. Потім вступила на медфак, після закінчення пішла працювати медсестрою в лікарню. Згодом вийшла заміж. Народила сина та трьох доньок. Здавалося б, що ще потрібно для щастя?

Незабаром занедужала наймолодша донька, й у свої 8 місяців померла. Дуже важко переживала втрату дитини пані Марія. Її серце розривалося від болю. Але що робити? Потрібно жити далі, ростити інших дітей.

Пройшов деякий час, рана трохи затяглася. Діти виросли: син одружився, доньки повиходили заміж. Невдовзі старша донька народила першу онучку. Щастю жінки не було меж: вона стала бабусею.

Але Марію знову спіткало лихо: помер її чоловік. На серці з’явилася ще одна рана. Важко їй було, але діти підтримували, як могли. Не давали матері занепасти духом.

Після багатьох років жалоби за чоловіком пані Марія знову покохала.
Вийшла заміж удруге. Чоловік Василь був дуже добрим, любив її, поважав, у всьому підтримував і допомагав. Жили вони душа в душу. Діти щиро раділи за свою маму.

Стала бабусею двох онуків і п’ятьох онучок. Раділа їм, пестила, допомагала виховувати.

Пройшло небагато часу, коли важко захворіла старша донька. Але побита горем жінка не опускала рук. З усіх сил трималася і робила все, щоб запобігти нещастю. Доля вирішила бути до неї милосердною: донька одужала – і все стало на свої місця.

Минали дні. У двері жінки знову постукало нещастя: чоловік, якого так кохала Марія, через хворобу втратив ногу, згодом другу. Намучилась вона. Доглядала його, робила уколи, підтримувала здоров’я чоловіка. Багато часу так прожив Василь без ніг, але все просив Бога, щоб забрав його, бо не міг дивитись на ті муки, через які доводилось проходити його дружині. Невдовзі пішов з життя. На серці жінки з’явилася третя рана.

Але не дозволяли їй пропасти діти й онуки. Знала, що має заради кого жити.
Пішла жити до доньки та зятя. Не можна сказати, що добре їй було. Зять заглядав у чарку, і, коли приходив п’яним, лупцював і її, і доньку. Важко Марії було дивитися на сльози доньки та онучок, які боялися власного батька.

Жила сім'я за ту одну пенсію, яку отримувала пенсіонерка Марія. Кожен день проходив у страху, що ввечері прийде п’яний зять – і буде галасу на всю околицю. Та що могла вдіяти? Працювала небога, щоб утримувати родину. Сусіди їй допомагали, чим могли. Вона знала, що може знайти підтримку в друзів, які її поважали за добру душу.

Ще одним ударом для жінки стала звістка про хворобу онука: лікарі виявили рак крові. Не могла вона в це повірити. Плакала, молила Бога про допомогу – і невдовзі онук став на ноги.

Життя її – як зебра, хоча чорних смуг, мабуть, таки більше.

Незабаром молодша донька, що з нею жила, прийшла додому з хорошою звісткою: завагітніла і мала народити третю дитину, тобто вже восьму онучку. Всі були щасливі, у дім знову повернулася радість.

Але недовго раділи. Недогледіли лікарі, що разом із плодом, який розвивався у животі молодої жінки, виросла злоякісна пухлина. Як було важко матері дивитись на ті муки, які переживала її донька, а найжахливіше – все це бачили діти,онуки Марії. На сьомому місяці народилась дитина молодшої доньки.

Лікарі надії на життя молодої мами не давали. Сказали змученій життям жінці забирати доньку з лікарні додому, бо небагато їй залишилось.

Настали для неї найстрашніші часи… Кожен день мала бачити, як мучиться у страшних болях і муках її дитина. Це не дай Бог нікому пережити. Через пару місяців донька померла. На руках жінки-пенсіонерки залишилось троє онучок, наймолодшій на той час було 4 місяці.
Говорити про ще одну рану на серці немає сенсу, тому що той біль, який спіткав її зараз, став найсильнішим у житті. Не передати словами те, що довилось їй пережити.

Але вона, сильна, змогла, зуміла знайти в собі сили для того, щоб не звести рахунки з життям.

Зараз пенсіонерка Марія у свої 62 роки є опікункою трьох чарівних онучок. (Блудного батька позбавили батьківських прав). Найменшій вона є і мамою, і бабусею. Розуміє пані Марія, що не має права здаватися, бо мусить підняти дітей на ноги.

Каже жінка, що найбільше щастя для неї – наймолодша онучка Марія-Ніколетта, яка, слава Богу, росте здоровою і життєрадісною дитиною. Так воно в житті є: щось Бог дає, а щось забирає. Змиритися з цим доволі складно. Іноді дуже важко зрозуміти.

Вражає сила цієї мужньої жінки: вона не здалася навіть у той момент, коли вже жити не було сил. Вона є прикладом для всіх людей, яких спіткало горе, біда. І перш ніж жалітися на проблеми, згадайте історію про цю сильну жінку…



Категорія: Студенти | Переглядів: 401 | | Рейтинг: 1.0/2


Усього коментарів: 2
2  
Говорять, що Бог дає людині рівно стільки, скільки вона може витримати. Але далеко не кожен зміг би пережити всі ті жахіття, які спіткали цю жінку. Головне, що Всевишній дарує їй здоров"я, бо вона ще має велику місію на цій землі: мусить виховати і підняти на ноги  своїх онучок. Хай Небесні Сили їй допомагають.

1  
Якби небула знайома з пані Марією особисто, не повірила б як ще можна посміхатися і жартувати після усього, через що Вона пройшла. Як це не пафосно звучить, але я пишаюся Нею. Її стійкістю духу, міцними нервами та залізним характером. Не дай Бог комусь подібне пережити!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz