Середа, 22.11.2017, 22:17
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Травень » 23 » Злочин і Кара, що не забарилася…
07:03
Злочин і Кара, що не забарилася…

Єлізавета Зеленюк
Три дні тому гуртожитком рознеслась сумнозвісна новина: за неприбрану кімнату збирались виселити четвірку п’ятикурсниць.

Безлад у апартаментах, звісно, «тяжкий» гріх, навіть за умови, що він творчий. Саме тому на власну немилосердну долю я тепер аніскілечки не нарікаю. Адже, на відміну від тих дівчат, нещодавно вчинила справжній кримінал – легковажно викинула у смітник на кухні підписаний зошит з мови ЗМІ. Не встиг світ науки з самого ранку заманити мене у свої всеохоплюючі простори, як поверхом громоподібно пролунав голос нашої улюбленої комендантки: «Хто тут Зеленюк?!»

Був теплий сонячний день… , коли я дізналась, що за свій дорогоцінний зошит повинна винести сміття з десяти кухонь. А от казали старшокурсниці не позбуватися конспектів, бо ще згодяться. Мов відчували!

«Велике прибирання» я завбачливо почала звечора, з десятої години. І у своєму становищі відразу ж віднайшла райдужний відтінок позитиву. Адже, замість понурого вештання вздовж темних гуртожитських коридорів, я нарешті почала приносити радість людям.

Для непосвячених одразу ж зазначу, що гуртожитський смітник – це дещо вельми схоже на те масивне відро, у якому свиням готують чир. Особисто я сміливо називаю його «металевим казаном». Тож, йдучи поверхом, обіймаюся з цим закіптюженим казаном, який тхне, мов зграя вуличних собак, кульгаю кволим ведмежатком, знічуючись під його вагою, і по моєму посинілому обличчю чітко видно, що в цей момент я активно розмірковую над двома альтернативами: чи то мужньо продовжувати свої сізіфові муки, чи то зупинитись і таки полегшити страждання скрученого спазмами шлунку. А це ж так смішно!

Тягати смердючі, вимащені жиром казани затемненими сходами, безперечно, корисно, адже цей процес розвиває уяву. Тремтливо намацуючи ногою чергову сходинку, я з усіма яскравими подробицями уявляла себе і у гіпсі, і у візочку… і ще у різних доволі невтішних станах та місцях. Але це не страшно.

Справжній хорор почався, коли з цим казаном я викотилася на вулицю, де мене очікував найвірніший друг людини – з виструнченими лапами і гордовито піднятою мордою, немовби завиваючий на місяць вовкулака. У мене моментально склалися два варіанти розвитку подій: пес або вийшов нічними пейзажами помилуватися, або просік, що у фільмі «Собаки проти котів» я була за других, і прийшов по помсту. Отож у мене могли бути серйозні проблеми.

І сталося б все саме так, як гадалося, якби моя альтруїстична подруга Сашка опівночі не згадала, що повинна зробити реферат. Вона влаштувалась на дивані на прохідній, примостила на колінах незамінний ноутбук та із завзяттям піаніста перебирала пальцями по клавіатурі. Аж поки не помітила свою однокурсницю, яка крутилася перед дверима до сміттєзвалища, мов школярка, яка нервово швендяє біля екзаменаційного кабінету. Тільки з казаном.

Поспівчувавши, Сашка не лише згодилась на роль відважного сек’юріті, а й допомогла прибрати те сміття, що залишилося, за що я їй безмежно вдячна.

З цього випадку я винесла важливий урок. Надалі підписуватиму зошити псевдонімом.



Категорія: Студенти | Переглядів: 332 | | Рейтинг: 2.5/2


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Травень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz