Субота, 16.12.2017, 07:32
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Серпень » 30 » Жорстока самотність
07:13
Жорстока самотність

Юлія Маркулич
Чи робить самотність людей жорстокими, чи, навпаки, жорстокість робить самотніми? Над цим питанням я часто розмірковую і не знаходжу відповіді. Може, це залежить від людини? А може, від ситуації? Та зрештою для матеріалу це не так важливо.

Хочу розповісти про те, як познайомилася цього літі з чоловіком років 45-50 (імені його не називатиму – називаймо його «Містер С.»). Через певні обставини змушена була бачитися і спілкуватися з ним декілька разів на тиждень, та ще й певною мірою моє найближче майбутнє залежало від нього, тому я намагалася «потоваришувати» з ним. Але не вийшло.

Отже, трохи детальніше розповім про свої враження. Коли я вперше познайомилась з Містером С., то подумала, що він самовпевнений нарцис, оскільки під час розмови весь час прагнув принизити співрозмовників і вважав лише свою думку істинною. Загалом таке ставлення було майже при кожній нашій зустрічі: він говорить, хвалить себе і не пропускає можливості вказати нам на наші недоліки. Інколи наставали часи спокою, коли він тільки хвалив себе і майже не ображав інших. Так, за звичною схемою, проходив весь час нашого спілкування. Та коли вже виднівся десь на горизонті фініш нашої співпраці, я почула від Містера С. такі слова: «Мій племінник для мене – єдина розрада».

Оскільки я мала можливість спілкуватися з людьми, що знають його краще за мене, то скористалася нею, розпитуючи про його життя. Як виявилось, жив Містер С. сам, і єдине, що в нього було, – це робота. Отоді я вперше побачила не маску, яку він одягав постійно при контакті із зовнішнім світом, а його самого, і як би це банально не звучало, мала нагоду хоч частково та все-таки заглянути в його душу. І там я побачила не самовпевненість і не егоїзм, а побачила душу, яка прагне любові та підтримки рідних, яка вже поранена самотністю, та не хоче вмирати на самоті.

Після цього випадку я зрозуміла, що самотність дуже страшна, ще страшніша, ніж її малюють. І самотні люди не жорстокі – вони нещасні. Тож чи варто нам засуджувати нещасних людей?

Категорія: Студенти | Переглядів: 322 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz