Неділя, 22.10.2017, 21:09
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Вересень » 5 » За чашкою улюбленого чаю
20:18
За чашкою улюбленого чаю

Анна Малахова
Здається, життя проходить монотонно… Кожного ранку ти прокидаєшся з думкою про те, що знову потрібно залишати зігріте власним теплом ліжко й продовжувати боротьбу зі світом. Взуваєш смішні пошарпані капці, які давно вже не в моді, але викинути їх так і не наважуєшся, та підходиш до дзеркала — нічого не змінилося… Хоча ні: у заспаних та втомлених від недоспаних ночей очах з’явилось щось нове, щось незвідане та невідоме до сьогодні.

Прокидаєшся від перших крапель холодної води на обличчі та розумієш, що починається нова розповідь твого життя. Цей ранок ніби чистий аркуш паперу. Нічого ще не написано, але так не хочеться робити помилки і псувати цю ще бездоганну білизну власної історії…

Починається важкий день, адже цього ранку тобі теж не вдається втекти, десь сховатися від нестримної самотності: вона ніби переслідує тебе, хоче довести, що ніколи з тобою не розлучиться. А ти знову і знову втікаєш…

Наливаєш гарячий чай і терпляче виловлюєш пелюстки троянди та сафлору з чашки. Так хочеться відчути приємний терпкий смак, не такий, як учора. Вчорашній залишився на столі… Та ні, і його не стало: від тієї насолоди залишилися тільки сині мальви, покалічені та знівечені на стінках чашки. Аромат шотландського крему у поєднанні з фруктовим коктейлем — чарівність, спробувавши яку всього один раз у житті розумієш: це неповторно…

У безладі, що так гармонійно панує у тебе на столі, знаходиш телефон і розумієш, що ХТОСЬ про тебе пам’ятає — три пропущені дзвінки. Та чомусь не хочеться ні з ким розмовляти. У квартирі панує тиша, як власне і в твоєму житті: крім навчання, яке забирає весь час, навіть той, що відведений на особисте життя, ще не придбала нічого… Здається, що може бути кращим за те, що вже маєш? Колись за це щось ладна заплатити будь-яку ціну й витратила купу безцінного часу. А от коли вже тримаєш у руці або просто виявляєш біля себе, приходить розчарування: це просто дрібниці життя, які засмічують і ускладнюють ВСЕ.

Хаотично змінюються думки в голові - і ти не розумієш, чому всі ці питання хвилюють саме тебе, а не будь-яку іншу людину у світі?! Зосередитися і повернутися до реальності допомагає тепло гарячої чашки та клацання байдужого годинника. Він ніколи не зупиняв час ані на секунду, й щодня, щогодини та щохвилини нагадує про те, що життя проходить… Хоча це, мабуть, ти проходиш повз нього, так нічого й не досягнувши…

Досьорбуєш солодкий напій, що так і обпікає своєю гарячністю губи, та одягаєш на обличчя посмішку, адже ніхто не повинен бачити того, що ховається десь глибоко в грудях.

Відкриваючи шафу, знову не знаєш, що одягнути: для сьогоднішньої зустрічі потрібно щось приголомшливе та яскраве, щоб усі звернули на тебе увагу — це запорука успіху! Високі підбори, довершені парфуми та тепле пальто — і ось завершений образ…

Відчиняєш двері і розумієш, що твоє життя не монотонне: хоча щодня ідеш однією і тією ж дорогою, але щоразу помічаєш нові деталі прекрасного, того, що було далеким та небаченим вчора, але стало таким потрібним та очевидним саме сьогодні, в цей момент. Здається, нічого не змінилося: химерні будинки, які проводжають тебе; обдурені осінню дерева, такі беззахисні та осоромлені. Але життя неповторне, як і смак твого улюбленого чаю, як мелодія твоєї власної тиші: ніщо не зможе перевершити цей апогей…

Нестерпний колючий мороз тебе не дратує, а лише загартовує. Він тільки мікроскопічна частинка того, що робить тебе сильнішою та витривалішою… З кожним кроком все ближче і ближче думка, що саме сьогодні може вирішитися твоя доля. Вчора – вже історія, і ця мить через секунду буде тільки згадкою. Буденність зводить з розуму, а свято так і не приходить. Повз проносяться люди, яким, здається, байдуже, хто ти є, байдуже, що з тобою, адже кожен турбується тільки про власне життя… Навіть дехто з тих, хто в будь-яку секунду допоможе тобі (такі слова ти часто чуєш у відповідь), кажуть це лише заради того, щоб покласти слухавку і вимкнути телефон, бо ж їхній час дорожчий за чиїсь там проблеми.

Здавалося б, що можуть ці люди, які щодня тебе оточують і вже стали частиною інтер’єру твого життя. Але ж ні, саме вони є тими чинниками, що приводять людину до роздоріжжя. Та що може бути складнішим за вибір? Тільки життя.
Категорія: Студенти | Переглядів: 392 | | Рейтинг: 1.0/1


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Вересень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz