Вівторок, 21.11.2017, 12:12
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2014 » Серпень » 11 » Відпочинок по-журналістськи
13:47
Відпочинок по-журналістськи
Ярослава Бенца

Великі пригоди походять від малих причин
О. В.Суворов

Отак і наша історія: стартувала швидко, незаплановано, проте надцікаво. Закінчення сесії вже волало про релакс. Дозволити собі бажаний відпочинок ми могли лише в перерві між останнім іспитом та початком літньої практики. Тож, не зволікаючи, три студентки-журналістки поринули у вир пригод. Маючи в кишені квитки на потяг, вирішили повідомити про це батькам. Неочікувано! Еге ж! Зате безповоротно, адже на перешкоді великим планам не міг стояти ніхто.

 

«Це була перша подорож, в яку я вирушила без батьків. Трохи хвилювалася, знаючи, скільки імпровізації нас чекає, однак ні на мить не сумнівалася, що пригоди запам’ятаються. Подорожування з друзями разюче відрізняється від подорожування з батьками: новий формат знайомства та спілкування роблять чоловічу увагу неминучою. Випробувала це на власній шкурі, коли ми не спали всю ніч у потязі, ведучи інтелектуальні бесіди з двома новими друзями, коли на вокзалі Хмельницького здибалися з таким собі мандрівним філософом, а у с. Стара Ушиця перипетії взагалі досягли епічного рівня...

Подорож наша тривала два дні, однак у мене склалося враження, ніби цілих п’ять: у стількох місцях пощастило побувати. Завдяки цьому студентському рейду я зрозуміла, що можна проїхати на таксі на 200 гривень дешевше, якщо ти особа жіночої, а не чоловічої статі; можна спати тільки у транспорті, коли переїжджаєш з одного міста в інше; можна перетворити своє життя на пригодницький фільм, маючи лише бажання»,  – запевняє Ліза.

Ужгород – Одеса. Ні, не море. Занадто банально. Чи не так?! Наша зупинка – Хмельницький. Цілу ніч ми, звісно, не спали. Мало того, не давали й іншим. Як наслідок – наше прибуття потішило увесь вагон.

Місцевий вокзал виявився доволі сірим, та ще й люди о 5-тій ранку здавалися неприязними. Серед всього натовпу виділялося тріо усміхнених дівчат, які роздивлялися навсібіч...

До речі, час уже і познайомитися. Крім мене (а про себе я говорити не люблю), привертала увагу Сашка, дівчина з ямочками на щоках, й Ліза – та, що кожну хвилину світилася з камерою. Слід було очікувати, що спокій голодно-тихого ранку нарушить тип, який неабияк нас налякав. Я ніколи не бачила наркоманів, тому нічого не можу стверджувати напевне, але його вигляд… Та на цій деталі не варто зупинятись. Доївши залишки вчорашньої гарячої їжі, ми попрямували далі.

 

«Наші пригоди розпочалися ще з першого фото на фоні непримітного фонтанчика на ужгородському вокзалі. У потязі ми отримали свою першу спільну кликуху на цілу подорож – «шалені дівчата».  І справді, ми заводили бесіди з геть сумнівними особами. Знову-таки: приїхали до Хмельницького, коли там холод і дощ. Оптимістки, бо знали, що потім завжди буде сонце. Так і було. Спекотно», – мовить Сашка.

Наступна зупинка – Кам’янець-Подільський. Це місто було метою подорожі, тому часу на оглядання виділили чимало. Не знаю, чому, але засобом пересування обрали ноги.

Першим був Національний природний парк «Подільські Товтри».  Побачили, безперечно, лише частина парку, але й з цього переконалися у красі та величі місця. Величезне скелясте дугоподібне пасмо, високий водоспад і різні скульптури, на які так і хочеться залізти.

 

Славний град, а скільки селфі тут зроблено. Хоча, правду кажучи, потрапили сюди зовсім випадково. Напрям обрали той, що до знаменитого Старого Міста. Дорогу знайшли, час зупинки визначили, от тільки одне не врахували: суперсили не маємо, щоб швидко пересуватися. З кислими фейсами довелося скласти невеликий список, на чолі якого стояв Старий Замок.

Чи то мій навігатор нас не найближчим шляхом вів, чи зупинялися доволі часто, а може, просто повільно йшли. Словом, часу згаяли добряче. Поки все розгледіли, фото наробили, відео зняли, роти позакривали, то пройшла не одна година часу, який ми не цінували. А могли б! Бо ще однією окрасою туру мало стати село Стара Ушиця.

 

І хто ж мене за язик тягнув запитати того дядька дорогу?! Ну і почалося: «В мене є чудова пропозиція для вас!», «Екскурсія обійдеться недорого!», «Ви самі не знайдете село!», «Дайте мені ваш номер!». Ми, журналісти, говорити теж навчені, тож відшили його за всіма пунктами, а от час згаяли. Ледве відшукавши автостанцію, виявили цікавий факт: «Сьогодні в Стару Ушицю точно не поїдете, тільки завтра!» (це повідомив водій автобуса).

Доки ми з Сашкою перетягували ковдру відповідальності з одної на іншу, Ліза встигла насолодитися своєю непричетністю до справ дорослих. Одна голова добре, а дві краще. Вихід знайшли: таксі. Залишилися дрібниці – вмовити його на вигідну для нас суму. Як же я раділа тоді, що бабуся навчила мене наполегливості та вмінню переконувати людей. У народі кажуть «токмитися». Приємною несподіванкою не лише для дівчат, а й для мене стало те, що сума 500 гривень зменшилася до 300. Вуаля! Ми їдемо.

Трохи передісторії. Неподалік Старої Ушиці було село Бакота, яке 1981 року зникло з карти. Тоді ж його заповнили водою: планувалося будівництво гідроелектростанції на річці Дністер. Масове, примусове виселення людей, котрі повинні були самі руйнувати нажите господарство.

Глибокі води приховують різні скарби, тутешні – сльози. Знаходитися тут було вкрай важко. Не давало дихати. Саме тільки усвідомлення того, що колись тут ходили люди, не давало спокою. Через дощ, на жаль, нам не вдалося потрапити до скельно-печерного монастиря.    

Нам багато де не поталанило побувати. Та це не засмучувало. Адже сили поволі слабшали. Що не кажіть, а виснажились ми на повну. У нові ж пригоди треба поринати з новою наснагою. Перед поїздкою я прочитала статтю про незвідані куточки Західної України. Один можна викреслити. Залишились інші. Як найкраще провести літо? Не варто заздалегідь його планувати, бо найкраще трапляється несподівано. Це я знаю напевне.

Категорія: Студенти | Переглядів: 312 | | Теги: Ярослава Бенца | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz