Вівторок, 16.10.2018, 00:37
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Липень » 15 » «Великі дівчатка ніколи не плачуть»
20:46
«Великі дівчатка ніколи не плачуть»

Алла Ганненко
Дикі почуття переслідують мене останнім часом. Я то ніжна і хороша, то немов агресивна бабця, котра шукає на базарі на 5 копійок дешевшу картоплю. Скоро доведеться давати самій собі ляпасу, аби прийти до тями.

Знаєте, і лише перед вибухом цього дикого почуття мені хочеться вустами торкнутися чийогось тіла, але в темряві я - холодний терорист.
Кожен день однаковий! Одні й ті ж люди, нехай я їх і люблю, вже трохи остогидли мені. Чи це від пустих балачок і переливання «з пустого в порожнє», чи через затемнення серця від еміграції думок в минуле. Якби ж то можна було заховати свій погляд у кишеню?! Відповідей на це типові запитання я не маю.

Тричі запалене і тричі розбите моє серце однією душею. І як не дивно, я готова, аби ти розіп’яв мене і вчетверте. І тут зовсім не раптове риторичне запитання: «Невже я здатна аж настільки обожнювати когось?» У кожному сні ти являєшся мені…І кожного разу цей момент однаковий…Йдучи назустріч, кажеш байдуже «привіт», а в цей час для мене перевертається весь світ. Вранці згадуючи це, гадаю: «Чи помітив ти, як тремтіли мої коліна?»… А вголос промовляю: «Та головне, що не знаєш, як болиш ти мені всередині». А за цим усім розпочинається простий будній день…

Вдалий похід до спортзали і комплімент від підозрілого хлопця: «Ти схожа на Мілу Куніс (амер. акторка)» - приємно бентежать мою душу і вбивають комплекс неповноцінності на цілий день. Мабуть, заради цих моментів я і живу.

Та кому я брешу! Перейду до відвертості. Я хочу, аби мій портрет висів замість портрету Шевченка!...Але реальність сильніша за мрії. Я звичайна студентка-трійошниця, та ще й моментами пихате дівчисько, котре вважає себе найлінивішою у цьому світі. А плюс до цього всього в мене таке відчуття, що вся Україна увійшла до Євросоюзу, а моє місто – ні! Адже наша міська рада краще дасть згоду на дозвіл провести гучний концерт з п’яними підлітками, аніж велозабіг або благодійну акцію. Поміж рядків промови президента так і написано: «Збір ягід на полях у Франції дипломованого магістра – це майбутнє нашої нації»! Хоча самоіронія допомагає мені дихати глибше.

Поцілунок в руку і в лоба – найцінніше для мене. А люди розкидуються цим вже як словами. Нова пара взуття і проливання сліз не заповнюють моє серце щастям. Надмірна чутливість і вивертання від піврічної депресії дратують мене. Колюча щетина і переведення погляду від обличчя на безіменний палець в пошуках обручки змушують відчувати себе дорослішою. Здається, попахує справжньою жінкою.

Обґрунтувавши це все і зібравши думки докупи, хочеться заплакати…Бо так багато створено світів в моїй душі. Впускаючи когось сюди, я забуваю спитати у вас: «Чи вірите ви в Бога так, як в свої сили?» А могли б і взагалі носити бейджики «покидьок» або «не покидьок». То ж потім сиджу і марудно викарбовую вас із пам’яті, що, на жаль, є безнадійним.

Уже тільки в кінці молитви, після слова АМІНЬ, я починаю сумувати за покійними думками.

Шкода, що великі дівчатка ніколи не плачуть! А все ж таки лінії на долонях змінюють свій напрям!





Категорія: Студенти | Переглядів: 616 | | Рейтинг: 3.3/3


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz