Вівторок, 12.12.2017, 10:25
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Серпень » 9 » Важко бути журналістом, якщо ти боїшся… людей
15:34
Важко бути журналістом, якщо ти боїшся… людей

Марія Пилип
Журналіст… Коли була малою, то завжди думала про цю професію так: як круто кудись з’їздити, щоб відзняти матеріал, як класно знати все першим, як легко сісти і написати статтю. Тоді все здавалось простим. Та й перед вступом на відділення журналістики не повністю розуміла, на що підписуюсь.

Шалений ритм життя: постійні дзвінки, щоденні зустрічі. Те відзняти, те сфотографувати, у того взяти коментар/інтерв’ю, того знайти, щоб підказав, як зустрітися з тим-то. І так щомісяця, щотижня, щодня. Крутишся як білка в колесі, щоб першим бути в курсі подій, але тепер я знаю, що це аж ніяк не просто.

Ти маєш бути оперативним і всюдисущим, жвавим та енергійним, об’єктивним і правдивим. ТИ маєш бути голосом народу. І це ДУЖЕ не просто.

Про все це я дізналася після того, як скуштувала журналістського хліба. Це все трохи лякає, однак упоратися з усім цим для мене простіше, ніж зі трахом перед людьми. Як не дивно, але я панічно лякаюся підходити до них. Розум знає, що нічого страшного не станеться, не з’їдять же мене, однак нутро все одно дрижить кожного разу. Перед тим, як відчинити чиїсь двері чи набрати номер мобільного, мушу зібратися з силами, помедитувати на металеву ручку чи екран телефону і аж тоді зробити наступний крок.

Дивно, але в мою голову раніше ніколи не закрадалася думка, що журналістика, перш за все, – це живе спілкування. Це було все що завгодно: відео-, фотозйомка, написання текстів, часті поїздки та постійний пошук інформації. Але ж все це ми дізнаємося від людей!

Можливо, якби до мене це дійшло відразу, то не вчилася я би на журналістиці, не писала би цих рядків. А, можливо, навмисно би пішла, щоб перебороти себе. Не знаю, та й тепер уже пізно гадати, що було би тоді, адже я маю лише тепер і завтра, а минуле змінити не в силі.

Тому вже третій рік в мою голову вкладають знання, котрі мають допомагати мені в подальшій роботі. Третій рік, на відміну від інших, дійсно маю практику, де треба працювати, а не прийти дати і забрати щоденник. Третій рік я борюся сама з собою. Деколи вдало, деколи не дуже. Головне, що не стою на місці, і це мене радує.

Важка журналістська праця… Для кожного по-своєму, але все ж тяжка. Я знаю те, з чим треба боротися та над чим працювати. А що скажеш ти?





Категорія: Студенти | Переглядів: 379 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz