Понеділок, 18.12.2017, 01:31
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2010 » Грудень » 7 » Туризм мимоволі
16:56
Туризм мимоволі

Павло Зийнич


І де ж тільки наших нема?! На холодних лісових просторах Канади, серед дратівливого галасу американських вулиць,на спокійних, теплих берегах Середземномор’я, на вузьких, старовинних вулицях Європи, навіть на «туманному альбіоні» (хоч туди потрапити і важче), всюди вдень і вночі можна почути українську мову з характерним, зрозумілим лише нам, русинським діалектом.

Ще з 20-х років минулого сторіччя наші співвітчизники, я б навіть сказав «співкраяни», подалися до інших країн, розбрелися по світу. За новими враженнями, аби втамувати жагу пізнань? Аби ж то! Територія тогочасного Закарпаття (умовно) переходила, як неслухняна, але прекрасна дівчина, із рук в руки. Але ж ні під угорцями, ні під чехами ні, тим паче, під владою Рад – ніколи нікому насправді не було ніякого діла до того, як почуває себе корінне населення. От і їздили наші відбудовувати інші країни та прислужуватись їх мешканцям.

Ніхто їх не гнав? Так. Але ж закарпатці завжди, у всі часи, хотіли і жили краще за інших українців, а тут, у рідному краї заробити було ніде…

З кінця 90-х пішла нова хвиля українських заробітчан до східної та центральної Європи, левову частку з яких складали саме закарпатські мешканці.

Найгостинніше їх прийняла маленька держава Чехія. Чи то співзвучність наших мов, чи то неймовірна працелюбність наших краян, але за невеликий проміжок часу закарпатці настільки звикли до тамтешнього життя, що утворили власні церковні приходи. Так, наприклад, у 2003 році настоятелем православного храму міста Ліберець (північна Чехія) став батюшка із Нересниці Тячівського району, у місті Пардубіце (центральна Чехія) богослужіння відправляє отець із Великих Лучок Мукачівського району – їх пастви нараховують, разом, до двох з половиною тисяч прихожан.

На будівництві багатоповерхівок і муніципальних будівель, у приватних власників і великих будівельних фірмах, в великих ресторанах і маленьких «господах» (барах), на фабриках і заводах – повсюди є наші, і рівень їх роботи цілком задовольняє прискіпливих і педантичних (майже як їх західні сусіди) чехів. Наші заробітчани теж ніби задоволені рівнем оплати своєї праці, але у приватних бесідах семеро із десяти відверто говорили про те, що куди б з більшим задоволенням працювали вдома на рідній землі. Із сумом, інколи навіть з накотивши ми слізьми, які обтирали натрудженими руками, здоровенні дядьки розповідали як солодко пахне вранці трава на пагорбі біля рідної закарпатської хати, як сходить сонце, виблискуючи золотими променями крізь схили рідних Карпат, те саме,єдине сонце, але інше…

«Та куди нам подітись, дома наші руки нікому не треба», якось почув я від одного заробітчанина, в минулому викладача музики у середній школі.

Так, Чехія розбудувалась, розквітла, стала справді охайною і красивою. Та чиїми руками? Відповідь, звичайно, не складна. А там, на «рідній неньці», дороги будують румуни, македонці, болгари і.., інші достойні нації. Будинки – італійці, вірмени, євреї (останні навіть техніку волочать із Ізраїлю). Поляки з німцями будують стадіони і аеропорти, англійці стелять газони зі штучної трави… Мабуть ми просто не знаємо,наскільки багата наша держава, якщо запрошує до себе на роботу будь-кого, але не своїх громадян…

Але й це ще не найгірше. У лютому цього року, через світову економічну кризу, уряд Чеської республіки прийняв програму дипломатичних дій, за якою, поступово (на відміну від китайців), кількість українців, що офіційно працевлаштовані на території Чехії, має скоротитися втричі. За даними Чеської амбасади у 2008 році візи, що дозволяють працевлаштовуватися в Чехії, отримали майже півмільйона українців, з них 60 відсотків у генеральному консульстві Чеської республіки у Львові, а воно обслуговує лише західний регіон України. Більшість наших громадян, так чи інакше, повернуться додому куди на більший термін ніж раніше. Та чи потрібні вони своїй країні, чи потрібні їх «розумні руки» Батьківщині, яка, певно, й не згадувала про них ніколи…

Категорія: Студенти | Переглядів: 558 | | Рейтинг: 5.0/1


Усього коментарів: 1
1  
хм...а правда то... де нашим подітися....

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Грудень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz