Середа, 22.11.2017, 22:10
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Жовтень » 14 » «Такий же нонсенс, як 25-тирічний кучерявий Шерлок Холмс»
06:27
«Такий же нонсенс, як 25-тирічний кучерявий Шерлок Холмс»

Єлізавета Зеленюк

Прим. авт.: сьогоднішній день для мене – мов день народження: і сумно, і добре водночас. Справа в тому, що саме цього дня в Америці стартує 9-ий сезон серіалу «Надприродне». І поки фанати завмерли біля екранів у відчайдушному очікуванні, я тихо зітхаю у куточку. Я теж фан, однак не можу абстрагуватися від доволі серйозних пліток, що пронизали Інтернет декілька місяців тому: буцімто «Шерлок» і «Надприродне» стартуватимуть майже в аналогічні строки. «Надприродне» очікування цілком виправдало, а от «Шерлок» безсовісно затримується. Наразі фани висловлюють припущення, що третій сезон, як і попередній, почнеться 1 січня. А це ж ще ціла вічність!

Історія знайомства
У закапелках моєї свідомості все ще тепліють образи того, як маленькою дівчинкою я прокрадалася до вітальні, де мама з татом дивилися телевізор. На невеличкому екрані майоріло зображення палаючого каміна, побіля нього – два крісла, одне з яких велично займав чоловік поважного віку. Умиротворено викурюючи люльку, він поблажливо промовляв: «Элементарно, друг мой!» На цій ноті мої знання про легендарного детектива були завершувалися.

Афіша
Аж поки, довгі роки потому, одна з моїх однокласниць не почала чи не в кожну репліку вставляти: «Шерлок. На уроці я буду дивитися «Шерлока». І справді. Вчителька з майстерністю Демосфена розпинається про Піфагора, а моя подруга-відмінниця лише підстрибує на стільці і то несамовито сміється, то щасливо щебече: «Ого! О Боже! Шерлок!» Тоді мені навіть здалося, що дівчина просто закохалася у хлопця з прізвиськом Шерлок…

Уже навчаючись в університеті, на зимових канікулах, я знічев’я зважилася глипнути, що ж це за крендель такий – «SherlockBBC».

Перші враження виявилися разюче критичними: «Так, чоловік з хворою ногою. Явний плагіат «Хауса». Скоріш за все, не буду я цього дивитися». Однак без претензій совісті зупинити перегляд було неможливо, адже безперестанку катував інтерес – яким саме творці цього серіалу побачили геніального Шерлока Холмса.

Чорна сумка розкривається – і на фоні сірої стелі видно обличчя головного героя. Сказати, що він дивний, означає скромно промовчати.

Афіша
«Боже, – подумала я. – Бідний чоловік. Він, мабуть, хворий на щось, раз такий худий».
Та навіть після «розчарування» у містері Холмсі я не знайшла в собі сил відволіктися. Хотілося побачити, що ж цей хворий на анорексію буде далі робити.

Минуло десять хвилин. Мій погляд приклеївся до екрану ноутбука так, що ні радісний гук мами «Вечеряти!», ні пожежа, ні Апокаліпсис його звідти б не одірвали. Минуло півгодини, і у мене визріло залізобетонне переконання, що більш харизматичного і магнетичного чоловіка, ніж Бенедикт Камбербетч, я в своєму житті ще не бачила.

Тож загорніться у теплу ковдру, візьміть до рук чашу гарячого чаю і зануртеся на декілька хвилин у «шерлокоманію» разом зі мною.

Зміст
«Шерлок» дав мені мотивацію набиратися розуму. Адже не особливо тренований мозок ніколи не осягне усю динаміку і багатогранність сюжету цього серіалу.

Декілька місяців тому я провела невеличке дослідження і визначила, що поданий у кожній серії клубок загадок цілком можна розв’язати самотужки, якщо звертати увагу на ключові моменти. До прикладу, особистість вбивці у «Етюді в рожевих тонах» зрозуміла, мов абетка для мовознавця, якщо акцентувати свою увагу на початку серії. Однак запаморочлива динаміка сюжету натискає на цю можливість категоричний «Ctrl-Alt-Delete», оскільки вслід з’являються Джон, Шерлок, 221В, дедукція, прорізуються щілинки, через які можна роздивитися біографії героїв… Простежити за всіма сюжетними ходами практично неможливо, залишається лише покластися на екстрахаризматичного Шерлока Холмса, який пастирем проведе вас від альфи до омеги.

Афіша
Уже не раз я переконувалася, що впоратися із жвавим інтелектуалізмом «Шерлока» вище моїх сил. У більшість загадок я «в’їжджала» з другого разу. Стівен Моффат і Марк Гетісс (творці серіалу) хоч і осучаснили Холмса, однак у відображенні його побуту зробили усе канонічним ледь не до останньої голочки. Уявіть, що в одному з оповідань Конана Дойля таки є згадка про синій і червоний халати Шерлока.

«Когда на него находила хандра, он, облачившись в халат мышиногоцвета, мог молчать целыми днями. В столь же «жизнерадостном» одеянии он проводил свои бесконечные химические опыты. Остальные халаты – красный и голубоватый – выражали другие состояния души и использовались в самих разных ситуациях»*.

Мені здається, що де-не-де творці серіалу аж занадто поклалися на освіченість глядачів, хоча, можливо, це стосується лише мене. Наприклад, фанати терпляче пояснили мені, що саме Ірен Адлер зняла з сорочки Шерлока і поклала до рота у «Скандалі в Белгравії». В оповіданні Конана Дойля «Скандал у Богемії» роз’яснюється, що Холмс прикинувся католицьким священиком, аби проникнути у покої дами. Відповідно, у комірець його сорочки була вставлена традиційна для цієї конфесії біла пластмасова смужка. У серіалі ж герої про суть авантюри і словом не обмовились. Вірогідно, Моффат і Гетісс вирішили, що для глядачів це все й так буде очевидним, тож загострювати увагу і розтягувати суворий хронометраж з цього приводу не варто.

Афіша
Однак з вищезгаданим моментом мені посміхнулася удача. Що ж таке «Ватиканські камеї» і «Клюедо», я не розумію досі. Хоча, судячи з коментарів на YouTube, британці у курсі.

* http://surfingbird.ru/fix/parsing/bQK6E77C0

Головні персонажі

Шерлок Холмс – Бенедикт Камбербетч

Мене добряче збило з пантелику інтерв’ю у британському виданні «TheObserver», де МаркГетісс зазначав, що не вагався з кандидатурою Бенедикта, тому що зовні той дійсно дуже схожий на Шерлока Холмса. «Ще б пак схожий! – зіронізувала подумки я».

Вже не одноразово мені доводилося чути вираз «Це такий же нонсенс, як 25-тирічний кучерявий Шерлок Холмс». І для мене це звучало цілком логічно.

Вже пізніше я погортала пожовклі сторінки «Етюду в багрових тонах» і піддалася приємному здивуванню, адже за каноном Холмс «ростом був більше шести футів (прим. авт.: це 1.80. Камбербетч – 1.83), але через свою неймовірну худощавість здавався ще вищим… Тонкий орлиний ніс надавав його обличчю виразу живої енергії та рішучості». З подальших повістей і оповідань я потроху начерпала інформації, що природа також наділила Шерлока дуже блідою («білою») шкірою, темним волоссям і глибоко посадженими сірими очима.

Десь я таке вже бачила.

Звісно, спершу образ сучасного Шерлока сприймається досить туго, адже волею-неволею очікуєш побачити стереотип, який вже був заданий союзним серіалом. Тобто, вмикаєш першу серію – і перед очима механічно оживає Василь Ліванов у фірмовому холмсовському капелюсі із трубкою в зубах.

А тут тобі на! На екрані ескулапом виростає юнак у чорному діловому костюмі та з браунінгом в руках, до якого просто проситься «Я Бонд. Джеймс Бонд».

Помізкувавши над цим, я дійшла висновків, що творці серіалу або хочуть показати, що колись Холмс таки був юним, або припускають, що він виглядав молодше за свої роки. З іншого боку, я поглинула доволі багато творів Артура Конана Дойля і так і не знайшла вказівки на вік містера Холмса. Не факт, що він повинен бути обов’язково старшим за доктора Уотсона.

Що ж до кумедних кучерів, то ви ніколи не задумувалися, що в результаті одного з невдалих експериментів Шерлок міг випадково зробити собі хімічну завивку?

Єдине, що разюче відрізняє оригінального Шерлока Холмса від сучасного, це голос. У повістях Конана Дойля про нього згадується дуже поверхово. Однак відомо, що прототипом Холмса є викладач Дойля у Единбурзькому університеті – Джозеф Белл. Його зовнішність, характер і звички цілком збігаються з якостями літературного героя, проте знайомі викладача у згадках про нього чітко вказують, що цей чоловік мав високий «скрипучий» голос. Отже, такий він і у детектива. А ось голос Камбербетча низький і глибокий. Хоча актор і вклав у свого героя родзинку: сучасний Шерлок не розмовляє, він бурмоче собі під ніс, мов той сноб. Це не може не викликати посмішки.

Для порівняння зазначу, що персонаж, створений завдяки майстерності Роберта Дауні Молодшого, на мою думку, реалістичніший. Шерлок Гая Річі зовнішністю не надто відповідає канону, однак режисер навряд чи прагнув поцілити у серця школярок, поведених на «милих хлопчиках».

Певне, на створення персонажів відчутно вплинула зображувана доба. Шерлок-Дауні – образ супергероя, Залізної людини у певному сенсі, яка має високі почуття і чесноти та не гидує грубою бійкою, якщо справа стосується захисту близьких. По-правді кажучи, Дауні асоціюється у мене з відверто егоцентричним та прямолінійним, однак вже дещо застарілим доктором Хаусом. Бенедикт більше нагадує хитрого, прагматичного та підкреслено геніального Марка Цукерберга.

До речі, за біографічними даними актор дещо віддзеркалює свого персонажа. Камбербетч навчався у пансіонаті для хлопчиків (якщо взяти до уваги аристократичне походження Шерлока, можна припустити, що він теж провів дитинство у приватній школі). До того ж, як і його персонаж, у свої таки 37, а не 25, Камбербетч все ще вільний від священних уз шлюбу, тож пакуйте валізи, дами.

Джон Уотсон – Мартін Фрімен

Мабуть, кожна з нас хотіла б одружитися з чоловіком на кшталт затишного Джона Уотсона, який стійко асоціюється у мене зі светрами і чаєм. Дрібниці, що Джон пережив війну в Афганістані. Що там війна у порівнянні з Шерлоком Холмсом? Уявіть-но, що ваш сусіда перетворив кухню на склад хімічних реактивів, холодильник забив відрубаними головами, мікрохвильову піч – замороженими пальцями. До того ж він стріляє по стінах, грає на скрипці о 3-ій години ночі,стабільно зламує пароль на вашому ноутбуці та читає вашу особисту пошту, а вас самих з поблажливою посмішкою називає ідіотом. І це ще не весь список. Типовий чоловік на місці Джона давно б розмазав геніальний мозок по стіні, однак доктор… старанно турбується про свого незвичайного друга.

Мені трохи дивно, що якщо американські Холмс і Уотсон – мов брати, які можуть хильнути разом, повеселитися та завжди прийдуть одне одному на поміч, то у їх британських аналогів зв’язок набагато глибший. Завдяки Шерлоку Джон видужав, детектив дає доктору щоденну дозу пригод і вражень, яка не дозволяє колишньому військовому гибіти у сірому повсякденні. Уотсон для Шерлока – важіль, який втримує генія від божевільних вчинків, що цілком могли б призвести до смерті. А ще Джон – «провідник світла»: саме він мотивує прозріння генія у періоди «інтелектуальних заторів».

Джуд Лоу, на мою думку, подає свого персонажа набагато яскравіше, ніж Мартін Фрімен. Однак це дещо не за каноном, адже коли Холмс і Уотсон ідуть поряд – погляд автоматично чіпляється за високого ясноокого Лоу, а не за головного персонажа. А повинно, певне, бути навпаки, тому що геніальність Шерлока мала б вкласти у його образ магнетичну екстраординарність.

Фріменне такий помітний*, проте свою роль «другого плану» виконує професійно. Чого лише коштує цей його вірний, мов у пса, погляд. Стає кришталево ясно, хто ж буде поряд з Шерлоком, якщо через свій геніальний розум детектив одного дня виявить, що вже не в змозі сам собі шнурки зав’язати.

Колись мені навіть здається, що Шерлок дивиться на Джона очима маленького хлопчика, який налякався через прихід у дім нових людей і перевіряє, чи на місці мама. Хоча турбота у них взаємна. До прикладу, Шерлок ніколи не їсть під час розслідувань, але завжди стежить за тим, щоб поїв Джон. Дрібниці, проте означають багато.

Пліткують, що у третьому сезоні суджену Джона Уотсона (Мері Морстен) гратиме дружина Мартіна Фрімена. Цікаво буде подивитися.

* Уотсон у каноні АКД, до речі, теж «не помітний». Сам автор у розповіді «Человек с рассеченной губой», «не помітивши», назвав його Джеймсом. Справа не в перекладі. І мені через це трохи гірко.

Джеймс Моріарті – Ендрю Скотт

Я не могла повірити, що «Джим з лікарні» - головний злодій серіалу. Навіть коли Моріарті зняв маску слабкодухої розгубленості, це важко було усвідомити.
Ще з першої серії я з затамованим подихом чекала тріумфального виходу кримінального генія і навіть уявити не могла, яким його покажуть. Думала, що це буде хто-небудь на кшталт Декстера, однак помилилася. Не можу сказати, що Ендрю Скотт розчарував мене. У нього магнетична енергія істинного генія і просто божественний голос, яким актор грається, мов кубиком пластиліну. То він улесливо муркоче, мов заграє з Холмсом, то в один момент зривається на крик, від якого холоне кров. Однак британський Джим не викликав у мене того ляку, який зазвичай люди б мали відчувати перед психопатами-вбивцями. Вищезгаданого Декстера, до прикладу, природа теж не образила, однак зазирнеш ти йому у вічі і бачиш там божевільного кровожерливого хижака, який у будь-яку мить може кинутись на тебе та досконало проінтерпретувати Ганнібала Лектора.
У випадку з Моріарті такого нема. Скотт навіть трохи нагадує мені Джима Керрі: на обличчі вираз фюрера, а в очах – смішинка.
Якби британський Джеймс Моріарті підійшов до мене з проханням допомогти донести сумочку, я б погодилася без жодних підозр. Обличчя у нього добродушне. Хоча, мабуть, це і є перевага маніяків-вбивць…
До слова, у фандомі існує група фанатів, яка дотримується думки, що Джим насправді – актор Річард Брук, а справжній професор ще чекає свого часу. Гетісс і Моффат офіційно заявили*, що у третьому сезоні Моріарті не «оживе», однак, судячи з фотографій**, його будуть показувати у флеш-беках.

* вірогідно, під час Міжнародного Единбурзького телефестивалю у серпні 2012 року, хоча мас-медіа не уточнюють.
**http://serialobzor.ru/blogs/sherlok-bbc/yendryu-skot-na-semka-3-sezona-novyi-foto-so-semok.html

Ірен Адлер – Лара Пулвер

Особисто у мене американська любовна історія Ірен і Шерлока викликає доволі неоднозначну реакцію. Так, ми всі любимо великого детектива і бажаємо йому елементарного людського щастя. Справа, звісно, ніколи не дійде до сім’ї, будинку, дітей і собаки, проте наш герой все одно не прихильник буденного існування, так що похабні побачення у темних Лондонських провулках його теж цілком би влаштовували. Тим не менш, розмірковуючи у такому руслі, ми забуваємо, що дискусія стосується саме Шерлока Холмса. Це людина блакитної крові, витончений джентльмен та геній, що поринає у розслідування, мов у летаргію, та без вагань віддасть власне здоров’я і життя заради розв’язання кримінальної загадки.

На мою думку, канонічний Шерлок Холмс ніколи б не опустився до того, щоб належати жінці. Він точно захоплюється її залізною волею, розумом та, імовірно, красою. Можливо, він навіть і справді кохає її, однак ніколи не пожертвує своїм даром, своїм генієм заради цього ефемерного почуття.
«Но любовь – вещь эмоциональная, и, будучи таковой, она противоположна чистому и холодному разуму. А разум я, как известно, ставлю превыше всего. Что касается меня, то я никогда не женюсь, чтобы не потерять ясности рассудка» (Холмс Уотсону «Союз Рыжих»).

Тому те, що ми бачимо у американській інтерпретації, як на мене, сліпе слідування шаблону, згідно з яким поряд із супергероєм обов’язково повинна бути дама серця.

Мені подобається, як Шерлок висловив свої почуття у британському серіалі: «Я завжди вважав, що кохання – небезпечна перешкода. Дякую, що переконали мене у цьому» («Скандал у Белгравії»). Уся емоційна боротьба персонажа протягом цілої серії досконало виражена у двох реченнях. Неймовірно.

Що ж стосується самої героїні, на початку серії вона, як і Шерлок, здалася мені зовні непривабливою. Це й не дивно, адже Ірен – жіноча версія Холмса, її образ теж повинен дихати екстраординарністю, яка спершу відштовхує, але згодом – притягує надпотужним магнітом.

Гнучка, хижа, агресивно-красива, міс Адлер з батогом у руках нагадує мені жінку-кішку. Водночас більш жіночно-ніжної особи, ніж вона, я не бачила у всьому своєму житті. Особливо захоплює, зокрема, її погляд через плече у стилі Мерлін Монро (сцена серед поля). Коли ж обличчя героїні показали крупним планом у профіль, перед очима у мене механічно виринув образ Нефертіті, яка у Єгипті вважається еталоном жіночої краси. Не дивно, що Холмс називає її Жінкою (TheWoman, Эта Женщина).

Ще мене приємно вразив грим Ірен Адлер. Через нього вона виглядає старшою за Шерлока, і це не може не нагадати іншу любовну історію з досвідченою дамою Анною Кареніною та вітряним юнаком Вронським. Адже, яким би мужнім та непоступливим був Холмс, у сердечних справах все одно домінує Ірен, бо розуміється у сфері почуттів набагато краще. Вона перемогла Шерлока у битві, однак програла у війні, бо таки по-справжньому закохалася у детектива. На відміну від нього, вона не намагається з цим боротися, а приймає, як воно є.

Я намагаюся задіяти у цьому аналізі всю свою логіку, однак десь всередині все одно ворушиться жаль через принциповість генія. Такі гени пропадають…

Радує, що у британців фінал любовної історії куди оптимістичніший, ніж у американців. Американська Ірен померла, причому якось підозріло раптово. Певно, сценаристам необхідно було похапцем завуалювати звільнення актриси. Ірен, створена Ларою Пулвер, буде з Шерлком вічно, вона кохатиме його, а він – її. Принаймні почуття не згаснуть доти, доки її мобільний телефон берегтиметься у поличці його столу…

«Для Шерлока Холмса онавсегда оставалась «Этой Женщиной». В его глазах она затмевала всех представительниц своего пола». «Холмс вечно подшучивал над женским умом, но за последнее время я уже не слышу его издевательств». «Скандал у Богемії».

Це, звісно, з області фантастики, проте я вірю, що коли Шерлок і Ірен постаріють, втомляться від смертоносних пригод, то ще знайдуть одне одного.

До речі, якщо Шерлок не втримався, щоб не похизуватися перед Ірен своїм інтелектом, то Бенедикт Камбербетч теж вирішив показати себе перед Ларою Пулвер у кращому світлі. Зокрема, у сцені, де вона робить йому укол отрути, а потім б’є стеком, Камбербетч сказав, що удари можна не послаблювати*. І чому б їм не одружитися?

*англомовне інтерв’ю у «SherlockUncoveredPart1».

Атмосфера

Чи не з священною повагою я ставлюся до історичних фільмів. Навіть уявити не можу, який карколомний бюджет з легкої руки віддають спонсори на захмарні гори костюмів та декорацій. Вручити ж акторам чорні смартфони Blackberry – не Ніл переплисти. Сценаристи Шерлока, навпаки, вжили заходів, щоб герої виглядали дещо «більш старовинно». До прикладу, пальто на Шерлоку уже давно не випускалося на фабриках, лише після виходу серіалу воно знову увійшло у моду.

З іншого боку, навряд чи ідея створення Холмса ХХІ сторіччя була побудована на виключній жадобі зекономити. Сценаристи прагнули «зняти туман» з цієї історії, зробити її доступною і цікавою для широкої аудиторії. І їм це вдалося: після виходу серіалу люди знову почали змітати з прилавків книги Артура Конана Дойля.Зокрема, видання Penguin Classics констатувало ріст продажу книги «Пригоди Шерлока Холмса» на 83% за літо 2010 року.

А загалом – чорні кеби, неонові вивіски, червоні телефонні будки та готичний Біг-Бен, на мою думку, чудово сприяють відтворенню атмосфери сучасної британської столиці.

Спецефекти

Якщо на «Шерлока Холмса» Гая Річі я б залюбки пішла подивитися у 3D, то його осучаснений відповідник у цьому плані виглядає доволі скромно.

Гра камери у американському Шерлоку передає нам захопливу картинку уповільнених битв головного героя. Мов під мікроскопом, видно кожну деталь: від виблискуючих краплинок поту до мимовільного скорочування м’язів. У британців тема Шерлока-боксера настільки не розвинута, а сцени, де Холмс «розкладає дедукцію по поличках», примушують скоріше задуматися, ніж отримувати візуальну насолоду.

На ефектні вибухи у стилі бойовиків «Шерлок» теж бідний, однак натомість має добрий набір вражаючих режисерських ходів. До прикладу, прийом з підйомним ліжком у першій серії другого сезону.

Якщо детектив та його заклятий ворог у Гая Річі пірнають у казкову завісу густого туману, то Моффат і Гетісс вирішили облаштувати більш «повсякденну» сцену суїциду, скинувши Холмса з даху госпіталю. З іншого боку, у американській версії герої зникають по-старомодному пафосно. Навряд чи навіть у того, хто не читав Конана Дойля , склалося враження, мов обидва генії і справді так просто загинули.

А от у сучасному Шерлоку головний герой лежить перед вами на тротуарі у крові і дивиться в небо невидячим поглядом. Логіка твердить, що Холмс не може померти, бо надто геніальний, і ми його надто любимо, щоб відпустити. Однак очі бачать те, що бачать, і це не може не викликати мурашок.
Особисто я від сцени останньої розмови з Джоном і подальшого падіння була у такому шоці, що й плакати не могла.

Сумнівні моменти

Декілька слів про стьоб. З власного досвіду знаю, що намацати у ньому межу часом буває непосильно тяжко.

Можливо, це прозвучить надто критично, однак мені здається, що стібатися з Шерлока Холмса – все одно, що з англійської королеви. Нібито й можна, нібито і є за що, та якось… не подобає. Хоча сам Конан Дойл час від часу на це надихає:
«- Что сегодня, - спросил я, - морфий или кокаин?
Холмс ліниво отвел глаза от старой книги с готическим шрифтом.
- Кокаин, - ответил он. - Семипроцентный. Хотите попробовать?»
(«Знак Чотирьох»)

Для порівняння спершу згадаємо про фільм Гая Річі. Там глузливий сміх успішно досягається за допомогою «іскрометних» виразів, якими по вінця наповнені репліки героїв. Так, я теж до болю в животі реготала, але одночасно якось і образливо було за Шерлока, якому в лице хлюпають вином, який змушений їздити на поні, якого Ірен Адлер прикувала голим до ліжка тощо. До того ж, любі мої, на дворі ХІХ століття, вікторіанська Англія, а ми з вами знайомимось з «Шерлі і Майкі»…

У британському серіалі відірватись вирішили інакше. Думаю, багато кого вираз «Дівчата – не моя сфера» спонукав замислитись. Особисто мене навіть дуже. Мені здалося, що, можливо, справа у цьому:
«Холодные тонкие пальцы Холмса сжали мою руку, и он повел меня по длинному коридору, пока наконец перед нами не обрисувались еле заметные контуры полу круглого окна над дверью. Мой супутник положил руку мне на плечо и почти коснулся губами моего уха.
- Ну, а тепер взгляните на окна наших пружних комнат, гдебыло положено начало стольким интересным приключениям. Сейчас увидим, сов сем ли я потер ял способность удивлять вас за три года нашей разлуки».
(«Порожній дім»)

Я чомусь вирішила, що надалі спрацює принцип «пожартували – забули», але дзуськи. Тема сексуальної орієнтації наскрізь пронизала і наступні п’ять серій. У якийсь момент мені навіть почало здаватися, що усі поголовно навколо Шерлока і Джона – гомосексуальні пари. Порахуйте-но самі: Гарріет Уотсон – лесбіянка, Ірен Адлер – лесбіянка, у Дартмурі героїв зустріла парочка геїв, це вже не кажучи про таємниче «одностатеве подружжя місіс Тернер» у сусідах детектива і доктора.

Дивовижно, як з таким оточенням містер Холмс і доктор Уотсон ще тримаються за свої чоловічі его.
Каталізатором для дискусій з цього приводу став Марк Гетісс, який є відкритим геєм. Звісно, з’явилися люди, що стверджують, буцімто Гетісс сам створює «незручні моменти» у серіалі, аби нав’язати масам власні вподобання. Сам сценарист у інтерв’ю журналу «GayTimes» переконує, що «Шерлок» - історія про найміцнішу дружбу, яка лише може бути між чоловіками, нічого більше. Вони з Моффатом просто відштовхнулися від фільму Біллі Уайльдера «Приватне життя Шерлока Холмса», де вперше висунули припущення, що Холмс може бути геєм. Однак неоднозначні натяки сучасного серіалу – лише жарт. Та фанатки вирішили пропустити це повз вуха, натомість висунувши аргумент, що у «Докторі Хто» (який створили ці ж сценаристи), звичайна героїня закохується у генія, а історія Шерлока і Джона – аналогічна.

Якщо Гетісс до оскомини делікатний, то Мартін Фрімен (Джон Уотсон), вигравши у номінації «кращий актор другого плану», одразу після церемонії радісно вигукнув журналістам: «Шерлок» - найбільш гейська історія у історії телебачення!» Сказав – мов відрізав.

Хоча… Якщо в офіційних серіях образ Шерлока ще куди не йшов, то у пілотній версії його андрогінність* і справді випирає через край. Коли у хеппі-енді Шерлок продемонстрував Джону фірмову посмішку принцеси Діани**, якою та чіпляла на гачок будь-якого чоловіка, я мимоволі й сама подумала, що детектив уподобав свого доктора саме у тому таки сенсі.

От такі от пиріжки з кошенятами.

* андрогінність – одночасна присутність у людині чоловічих і жіночих рис.
** посмішка принцеси Діани – про неї я дізналася з книги «Язык телодвижений» Алана Піза та Барбари Піз.

Що ж, 70% з того, що хотіла, я сказала. Могла б ще додати, але сумніваюсь, що бодай хтось дійшов до цього місця разом зі мною. Однак, коли знайшлись такі герої, тримаймося разом. До початку третього сезону залишилось 84 дні.








Категорія: Студенти | Переглядів: 1055 | | Рейтинг: 5.0/1


Усього коментарів: 2
1  
Що я Вам скажу, Єлизавето?
Пройшла з Вами від першого до останнього речення. Не відразу, правда wacko2
Дещо підправила.
Читати матеріал будуть зацікавлені.
Бо це претензія на рецензію. Ось що це.
Дуже приємно, Лізо yahoo
Давненько не доводилося читати щось подібне.
Працювати є над чим, звичайно. Але це дуже класно!

2  
Дякую) Ось таке буває, коли ні з ким поділитися враженнями після хорошого серіалу.
А помилки я помітила - намагатимусь запам'ятати.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Жовтень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz