Субота, 16.12.2017, 07:34
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Червень » 20 » Світом блукай, свою долю шукай...
20:48
Світом блукай, свою долю шукай...

Ольга Беца
За вікном ніч. В кімнаті – зібрані речі, папка з нотами та синтезатор – готовий їхати до Львова. Сьогодні він – мій кращий друг, товариш, якому можна довірити свої найпотаємніші мрії, переживання, емоції. Він той єдиний, хто супроводжуватиме мене до Львова, на прослуховування зі спеціальності. Психологи, мабуть, прочитавши це, придумали б вже кілька діагнозів, адже я розмовляю з неживим предметом. Проте музиканти б зрозуміли, адже кожен з нас має такого «друга». Отже, ми з моїм другом вирушаємо в дорогу, де на нас чекають пригоди, музичні пригоди…

«Сьогодні буде важкий та хвилюючий день», - думаю я, сідаючи в потяг. Так, звісно, адже я нарешті їду до Львова, звісно, в консерваторію, а точніше – в Львівську національну музичну академію ім. Миколи Лисенка. При думці про цього геніального українського композитора відразу згадується мій іспит з культурології, який складала на першому курсі на відділенні журналістики. Іспит приймала цікавий викладач Олександра Степанівна Ігнатович. Не буду лукавити, стосунки з викладачем були не найкращими та й думала, що іспит завалю (точніше, то було вже перше перескладання), проте, витягнувши білет, я ледве не зомліла від радощів. Мені «попалося» питання саме про нього, видатного композитора.

Звичайно, що мене «понесло», і я відчайдушно й багато розповідала про його життя та творчість. Олександра Степанівна залишилась приємно здивованою, а мене емоційно називала «розумницею». «От і добре», - подумала я тоді, поталанило. А от Лисенко після того випадку став для мене певним талісманом… Але я трохи відійшла від теми, перейду, мабуть, ближче до тих музичних пригод.

Отже, поїхали ми з моїм любим другом до Львова. Я на прослуховування зі спеціальності, а він, мій Янчик, за компанію та й для репетицій. У потязі було дуже весело, адже їхали ми не самі, а ще й з друзями- музикантами, які також їхали в «консу»: хтось ще складати сесію, а хтось вже за дипломом. Звичайно, що там, де купа музикантів, тихо не буває, тож ми співали лемківських пісень та грали в гру «Дієзбемольбекар Ля 6-ої» (про гру пізніше детально).

Приїхали ми до Львова. Це місто завжди вабило мене своїми вузькими вуличками, романтичною атмосферою та «Дзигою» (думаю, всім відомо, що це й де). Та часу на відвідини «Дзиги» не було, тому довелося бігти до академії, знайомитися з викладачами. В академії цій я не вперше, адже тут навчається багато друзів, до яких, при нагоді, я завжди заходила «в гості». Проте, як виявилося, заблукати можна будь-де, особливо мені, як завжди, замріяній дівчині. Випадково я завітала не на ту кафедру… Ну хто ж знав, що ця необачність перетвориться на гучний скандал?

- Доброго дня, а Йожеф… (не встигла договорити)
- Що Йожеф? Ви взагалі чия студентка? УМЛ склали?
- Ні.. та й не складала, вибачте, я мабуть не туди зайшла…
- Та що ж Ви тоді взагалі тут робите? Я вас вперше бачу! Йдіть звідси…

Ось так мене зустріли. Це потім я вже зрозуміла, що насправді не в ті двері постукала, але якось дуже запереживала. Стало страшно. А в думках було одне: невже тут завжди так і всі такі злі?

Потім довелося все ж таки взяти, як-то кажуть, себе в руки, і спокійно шукати ту кафедру, яка була потрібна. Знайшла. Там, на щастя, зустріли більш привітно, навіть чекали на мене. І ось настав той час, «час здачі спеца», як його називають студенти. Варто зазначити, що кілька днів перед від’їздом складала залік з фізкультури у себе на факультеті, довелося віджиматися, тому боліли руки. Після такого грати, звісно, було складно. Інструмент незнайомий, але все ж спільну мову з ним знайти довелося. «Не підведи, любий», - кажу пошепки перед грою. Викладач, в клас до якого мрію вступити, посміхається, почув все-таки. Граю «Бергамаську сюїту» Дебюссі, «Жаворонок» Глінки обробку для ф-но, вальс Шопена… Дограла, щасливо й водночас втомлено встаю і сподіваюся почути схвальні відгуки про свою гру. Послухала «викладацькі» враження та зауваження, поспілкувалася з майбутнім наставником на найближчі 5 років та зі спокійною душею пішла на консультацію з сольфеджіо.

Звісно, музичні враження про Львів на цьому не завершилися. Адже жила я ці три дні в «музичному гуртожитку», де цілодобово лунають звуки музики. Із кімнати поруч чутно якісь цікаві звуки, ніби хтось ретельно вивчає темки з СМЛ (світової музичної літератури), звідкись з гори чутно чарівний вокал, а зовсім поряд біля мене друг-тубіст грає. Всі ці чудові звуки разом створюють неймовірну какофонію, від якої ніде подітись.

Та від цього музичного безладу мене все ж таки врятували. Запросили на львівське побачення, яке не обійшлось без приємних сюрпризів. Гарна прогулянка нічним містом Лева, не дуже смачна, проте ароматна кава і подарунок, звісно, музичний. Мені подарували флейту, справжню, вибачте, круту флейту!!! Цим самим здійснили одну з моїх найзаповітніших мрій. Тепер маю власний синтезатор, піаніно й флейту – якась музична незалежність! Тепер можу сміло опановувати ще один музичний інструмент. Поки не дуже можу похвалитися вправною грою, проте «ля сі до сі мі ре до сі ля» виходить вже добре :)

Повернувшись до гуртожитку виснажена та щаслива, пішла спати. А зранку на мене чекав музичний сніданок! Друзі-музиканти, а того дня ще й сусіди з поверху приготували найсмачніший фруктовий салат, який я коли-небудь куштувала. Звісно, найсмачніший, адже кожен інгредієнт тієї страви мав свою ноту, і вийшов такий собі міні-творик. Словами описати складно, потрібно скуштувати та послухати так звану музичну мініатюру на тему «Фруктовий сніданок».

Ось такі вони, друзі-музиканти. Непередбачувані, емоційні, невгамовні, чудові! Хоч посеред ночі я й кричала на пів гуртожитку, що всіх їх ненавиджу за «нічні сулипання», але так їх люблю. За оці сюрпризи, за незрозумілі «дієзбемольбекар ля 6-ої» (неіснуючі ноти музичної свідомості), за все.

І хоч сьогодні я сиджу вдома, щаслива, що тут так тихо, жодних сторонніх звуків, я розумію, що вже за кілька годин скучила за тим життям, музичним життям. Знаю, що повернуся, адже я не я без музики. Без своєї музики.

Тож вдома потрібно вирішити щось з роботою, університетом і починати нове життя, своє життя, музичне. Сподіваюсь, що зовсім скоро, зможу порадувати свою журналістську родину концертом. Хоч певна, що не кожен витримає і зрозуміє двогодинний концерт фортепіанної музики, я сподіваюсь, що все-таки знайду свого вдячного слухача.

Сьогодні Львів подарував мені надзвичайну казку, музичну казку. У ній було все: гармонії радості й смутку, акорди гордості й непорозумінь, пасажі відвертості та сміливості, рапсодія життя, словом. Тож я неодмінно повернуся в оту казку і напишу свою власну рапсодію життя. А сьогодні вдома я займуся підготовкою до іспиту з теорії й методики, до майбутніх вступних іспитів та, звичайно, до Літературного бомбардування, на яке щиро всіх запрошую.

Чекайте з концертом!


Категорія: Студенти | Переглядів: 418 | | Рейтинг: 3.3/3


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Червень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz