Понеділок, 11.12.2017, 09:45
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Травень » 4 » Сповідь
17:41
Сповідь

Роман Ялч
То яка вона та сповідь? Хтось сповідається щотижня, хтось щодня, комусь досить раз на рік. Хтось на папері, хтось в online, вдома, через малюнки, музику, ноти, листи. Вдень, перед сном, у свята, тільки коли зле. Перед близькими, друзями, коханими, незнайомцями в поїзді (бо ніколи більше не зустрінеш). Це робить кожен…

Без цього втрачають глузд та самоконтроль, відчувають себе постійно роздратованими, врешті віддаляються від соціуму і закриваються в собі. Колись слов’яни, маючи таємницю і знаючи, що її не можна розповідати, виривали в полі яму і якнайдужче туди кричали, виговорювали все, що наболіло. Потім заривали її. Це був чудовий спосіб убити те саме відчуття, коли тебе роздирає зсередини. Та й взагалі немає нічого кращого, ніж покричати десь у горах, видавити з себе все зло, ненависть, недоказані слова, фрази, шматки того, що приречене бути не почутим. Звісно, воно все дико виглядає, коли спостерігаєш, як якийсь персонаж бігає по полонині Руні і кричить, мов навіжений, при цьому стрибає, падає, знову встає, стрибає, падає…

Соціум нав’язує нам ярлики, форми, шаблони, бланки, постійно нас утискає. Етикет, правила поведінки – все це не можна просто ігнорувати, треба повераттися… До первісного, дикого, брудного, без глянцю та пародій, фальшу та брехні – до людини, яка ходила в шматтях і не говорила, а тільки видавала звуки і жестикулювала руками. Потрібно викричатись, аби змогти знову кожного дня їсти сміття цивілізації: вивіски, афіші, реклами, випари, хімія, гроші, машини, безликість…

Всім треба сповідатись, відмолювати і виговорюватись… Бо ми такі є, ми не зможемо без цього! Хтось, як вже казав, кричить, а дехто мовчить, виливаючи якимось неймовірним, просто фантастичним методом все, що накопичилося і запилюжилося в душі протягом тривалого часу, в природу. Знаходячи особливу, потойбічну, не можливу для осягнення гармонію зі світом… Люди заспокоюють нерви і стають людьми. Такими, якими мають бути, а не такими, з якими ти зустрічаєшся кожного Божого дня в маршрутках по дорозі на БАМ, на вулицях, магазинах та online.

То яка вона, та сповідь? Напевне, єдиний у вашому «прибитому» житті, коли ви – дійсно Ви! Без масок, коректур, героїзму, призм, одягу та фальшу. Саме в ці декілька хвилин, коли вимушено дозволяєте собі слабість, ви щирі і потребуєте допомоги. І байдуже, де це: в церкві зі священиком чи вдома у друга в зручному шкіряному кріслі, чи навіть на вулиці з коханою, якщо розповідаєте їй свої гріхи і просите прощення.

Дехто закривається в собі, бо чи то не довіряє людям , чи то боїться показати свою слабкість в цьому тривожному світі, і кожного можна зрозуміти. Зважаючи на те, що кожна людина ЕГОїст та думає тільки про себе, а вічного не існує в природі, кожен боятиметься, що правда може бути використана проти нього! Тому і виходить, що дехто пише на папері, дехто відсилає анонімні листі зі сповіддю людям в інші країни, яких ніколи не побачать, дехто відмолює під куполами, а хтось бігає, як навіжений, і горланить, поки не захрипне.
Як сповідаєшся ти ? Я знаю, що Ти це робиш!
Категорія: Студенти | Переглядів: 657 | | Рейтинг: 5.0/4


Усього коментарів: 5
5  
Змушуєш людей бути справжніми, або хоча б згадувати, коли вони були справжніми.Велике діло робиш,друже.Спасибі

4  
чудово написано...
я відчуваю, що мені вже точно треба повертатися до традиції слов'ян із ямами, а то людей навколо мене шкода, а на папір вже просто не вистачає сил.

п.с. так тримати ok

3  
"Напевне, єдиний у вашому «прибитому» житті, коли ви – дійсно Ви!"

Це правда...в ці моменти ми справжні, як ніколи і ніде: ні в університеті з однокурсниками, ні вдома з батьками, ні на прогулянці з друзями... Я іноді сама з себе дуже дивуюся, якою можу бути...які слова можу говорити і які почуття мати...

Ти дуже цікаво написав..читала не просто так, аби прочитати...ти змусив задуматись!

2  
Дуже сильно написано! ДУЖЕ!
Погоджуюсь майже із кожним словом!
Ми в цьому житті потребуємо когось, хто нас зрозуміє. і вислухає. це дуже важливо.
а іноді важливо мати людину, із якою можна буде просто мовчати.. і залишиться відчуття, ніби це була найкраща і найзмістовніша розмова у житті.
Ром, ти умнічка. так тримати! ok

П.С. Як сповідаюсь я? намагаюсь поговорити з тими, хто вміж мене слухати. і при цьому терпіти. а це важко, повірте. Ще ридаю. просто тупо плачу. чесно, іноді аж соромно через що. А часом просто іду на дамбу (Чопські зрозуміють!), беру із собою цікаву книгу і читаю. плачу, думаю, сміюсь. даю волю емоціям. це так важливо у нашому наскрізь меркантильному світі. просто побути собою. хоч на мить. ех.
Дякую, Ромча, за такий допис!

1  
" Человеку нужен человек". Справді Ром, усім нам потрібні люди, яким можна щось розказати. Інакше з розуму зійдеш. Стільки думок, переживань, емоцій. І хочеться розказати- і колеться. Ніколи не потрібно замикатись у собі. Дуже легко звикаєш до самотності. І потім важко вибратись із неї. Говорити треба. Нехай навіть тому таксисту чи простому подорожньому у поїзді. Бо коли виговоришся- легше стає на душі. Сповідатись- діло кожного. Можна ввечері з Богом на одинці поговорити. Він хоча і не відповість, проте знаки дасть, що почув тебе. І це теж дуже допомагає. Головне знати, що ти не один. І йти і говорити, якщо тобі накипіло! Не соромитись.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz