Середа, 20.09.2017, 11:13
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2014 » Серпень » 16 » Про вічну проблему людини і суспільства. Де ховається зло? (Рецензія на книгу Вільяма Ґолдінґа «Володар мух»)
09:49
Про вічну проблему людини і суспільства. Де ховається зло? (Рецензія на книгу Вільяма Ґолдінґа «Володар мух»)
Андріана Кофель

Людина ніколи ні в чому не винна! Все зло, яке існує у світі, насправді має кілька пояснень. Можливо, це пан Диявол нас спокушає. Він кожного дня штовхає на незрозумілі вчинки велику кількість осіб. Самогубство, насильство, різноманітні злочини — його ріжок справа!

Також є й інша версія, звідки беруться всі нечисті діяння, які роблять жителі планети, що зветься Земля.  Революціонери ще в минулому столітті стверджували: «Погана влада — причина всіх страждань громадян!». Не конкретна особа породжує зло, а суспільство. Саме середовище формує людину. Якщо  чоловік заздрісний, ненавидить свого сусіда, легко може накричати на тітоньку, бо вона стала йому на ногу в автобусі, причини роздратування слід шукати в соціумі. «Суспільство винне у всьому, що відбувається з людиною!», — один із основних принципів реалізму.

Різко виступив проти цієї концепції російський письменник і мислитель Федір Достоєвський: «Я вважаю, що світ потрібно змінити, але що перший крок у тому, щоб почати саме з себе». Підтримав цю ідею англійський майстер пера Вільям Ґолдінґ.

Великобританський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури нерідко задумовувася над проблемою зла в суспільстві. Тож вирішив зробити експеримент, опублікувавши 1954-го року алегоричний роман «Володар мух». Відомо, що свідомість людини формується з дитинства. Тому Ґолдінґ написав твір, у якому розглядає різні вчинки дітей і підлітків.  Проте вирішив позбавити їх впливу цивілізації і оселив на безлюдному острові. Й не випадково, адже саме це дає читачам змогу зрозуміти причини виникнення лихих вчинків.   

Любителям різноманітних пригод цей твір смакуватиме. Це книга про хлопчаків, які внаслідок крабельної аварії опинилися далеко від батьків. «Володар мух» має утопічні мотиви. Далеко в океані існує світ, яким керують менші. Вони радіють, що тепер самі є творцями свого життя: обирають ватажка, будують житло, збирають збори, ходять на полювання тощо. З іншого боку автор вводить у текст сподівання на спасіння. Хлопці вважають, що необхідно підтримувати вогонь, адже їх можуть врятувати. Боротьба за владу зіпсувала колишніх вихованих школярів. Вони не можуть дійти згоди у вирішенні багатьох питань. Хлопці приносять жертву кабану (володарю мух), стрибають довкола вогнища, наче дикуни; організовують війну двох таборів: вбивають свого товариша, прийнявши його за свиню, грабують один одного тощо. Історія про те, як діти й підлітки, позбавлені впливу суспільства, стають дикунами. Голод і жахливі умови існування пробуджують у них бажання, які є в кожному з роду людського. Спроба створити цивілізацію на острові призводить до трагічних наслідків.

Автор будує роман на контрасті: розумного ерудита, хлопця-енциклопедію Роху протиставляє інтроверту й недоріці Саймону. Ґолдінґ іронізує над першим і часом співчуває йому. Окуляри Рохи (свідчення науково-технічного прогресу) допомогли розвести вогонь на острові. Проте вони ж і є однією з причин знищення маленького світу! Письменник протиставляє два типи пізнання – раціональний й інтуїтивний. Причому симпатія працівника пера, вочевидь, не на боці першого.

 «Володарю мух» не бракує інтелектуалізму. Він тут необов’язкоий, ненав’язливий. Цю книжку-пересторогу можна читати людям різних вікових категорій. Хоча й сприйняття тексту буде, мабуть, різнитися. Все ж таки захопливий сюжет втримає увагу реципієнта до кінця! Не дарма у рейтингу журналу «Ньюсвік» праця входить до ста найкращих книг усіх часів. Та популярність до Ґолдінґа прийшла не одразу. Спочатку «Володарю мух» передували чотири романи, які не були ніде надруковані. Незважаючи на те, що і цей твір відмовилися публікувати 20 видавців, він нарешті вийшов у видавництві «Фейбер енд Фейбер» й став бестселером у Великобританії. До речі, твір тричі екранізований.

Англійський письменник хотів застерегти людство від абсурдного руйнування світу.  Оскільки прозаїка хвилював історичний досвід ХХ століття (Друга світова війна з ядерними бомбардуваннями та винищенням народів, тоталітарні режими зі зведенням людини до ролі ґвинтика в соціальному механізмі), то не дивно, що у творі осмислені ці та інші проблеми.

Загалом «Володар мух» був задуманий як пародія на книгу шотландського письменника Роберта Майкла Баллантайна «Кораловий острів». В останній розповідається про те, як група англійських хлопчиків через аварію на кораблі також опинилися на безлюдному острові. Ім’я героїв ті ж самі, проте жахливі обставини існування не змінили міцних засад цивілізації у гідних представників британського суспільства. Вони  впевнено виходили зі складних ситуацій і завжди діяли разом. На відміну від свого колеги, Ґолдінґ робить героїв роману «Володар мух» ворогами. Одні намагалися фізично знищити інших. Персонажі перетворилися на дике плем’я, яке очолив фанатичний ватажок Джек. Тож попри те, що автор відтворив ситуацію Баллантайна, свої події розвиває по-іншому. Головною метою твору-притчі є застереження: всюди, де виникає ідея національної винятковості, може статися лихо.  Навіть на безлюдному острові, де не існує зовнішнього впливу дорослих, крім як в уяві хлопців, герої роману ходять, наче чорна хмара. Моральна деградація персонажів спонукає читачів до роздумів над власними вчинками. Володар мух – образ символічний. Це втілення інстинктивного страху дітей перед невідомим. Також це темне звіряче начало в людині:

— Ніхто тобі не допоможе. Тільки я. А я — Звір.

Губи Саймонові з зусиллям ворухнулися і вимовили ледь чутні слова:

— Свиняча голова на кілку.

— І ви уявили, ніби Звіра можна вистежити, вбити! — промовила голова. Якусь мить чи дві ліс і все навкруги, спотворене темрявою, двигтіло від гидкого сміху. —  Але ж ти знав, правда? Що я частина тебе самого? Невіддільна частина! Що це через мене вам нічого не вдалося? І сталось те, що сталось?

На сторінках твору можна дізнатися, як дітлахи не вберегли тепло своїх душ і перетворили рай на пекло. Вражає й іронічний хепіенд Ґолдінґа. Загалом складається враження, що автор навмисне кинув яблуко розбрату між парубками, аби переконати: зло може прокинутись у кожному! І ніяке суспільство не впливає на особу, якщо вона не прагне творити добро!

Категорія: Студенти | Переглядів: 333 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz