Вівторок, 21.11.2017, 12:13
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2015 » Січень » 22 » Притча про крейду
04:48
Притча про крейду

Яна Тегза
Яна Тегза
Жила була крейда, Крейда-Альбінос.

Вона вважала себе унікальною. Крейда-Альбінос – єдина така й неповторна на суспільній дошці особистостей, інакодумців. Вона завжди пише свої «унікальні» правила, вважаючи, що їх повинні прийняти всі інші – «сіреньке канцелярійство». Свої думки Крейда виставляє на показ – хай читають, сприймають, засвоюють. «Хто ж, якщо не я – зламає ваші стереотипи, зніме ваші рожеві окуляри, просвітлить ваші вітряні голови, подарує вам клаптик щастя?» – так думав наш Альбінос, невпинно пишучи свої думки на дошці суспільства: кожен пунктик з нового рядка, адже так заведено. Та Мойсей-Альбінос, скільки б  не водив своїми білими фарбами по дошці, все одно, яскравості, або чогось оригінального туди не додає: той самий колір, ті самі букви, той самий порядок написання – зліва направо, по горизонталі….

А тепер про зовнішність Крейди, спосіб життя та характер детальніше. Крейда не відомо як з’явилася на світ, зростала у турботі, теплі. Батьки її ні у чому не обмежували, все дозволяли, й часто повторювали: «Ти унікальна, знай, ти завжди будеш потрібною». Ось так і проник у голову Крейди-Альбіноса синдром «рідкісного екземпляру». У неї, можна сказати, є «широке коло спілкування»: сестра Чорна Ручка – якщо потрібно прийняти важливе рішення, заб’ється у свій внутрішній світ, як той равлик до своєї хати, й ніяк уже не дістати;  сусід Тесало, який завжди все робить усупереч іншим; друг Коректор – постійно стоїть за нею горою, і вказує всім що вони правильно роблять, а що – ні; коханий Паркер – хоч і базікає завжди про дурню, але йому можна все вибачити – він еліта серед простої канцелярії.  Крейдоподібні Рожеве Емо, Зелена Панк були її подругами, усюди гуляли разом, але «куди іти?» і «що робити?» – ці питання вирішувала тільки наша Альбінос. Від сірих олівців вона трималась якомога подалі. «Їх, примітивних, так багато» – констатувала це як факт.

Крейда-Альбінос нікому на свою «суспільну дошку» не дозволяла виводити інакомислячі погляди. Вона вважала, що одні із її кола знайомих взагалі цього не вміють робити, «непридатні», як то кажуть, а інші – не так ефектно подають.

Здається, на перший погляд звичайна Крейда: в соціальній мережі «Вдоске» в неї теж були селфі, інколи й невдалі. Але вона мала талант. Талант, даний від Промисловості –  писати. Писати гарним жирним шрифтом, білими буквами по будь-якій кольоровій штуці, масивним кеглем – щоб усі змогли побачити, вдуматись у те, що побачили,  прийняти те, що побачили, зрозуміти те, що побачили, жити за правилом «побачив».

Багато хто вірив у геніальність Крейди-Альбіноса, навіть пророкували велике майбутнє. Та ніхто не знав її таємниці. Вечорами вона залазила у Вікіпедію. Шукала, практично, інформацію про все: від «відносин між чоловіком та жінкою» до «якими парфумами користувався Сталін?»… Протягом наступного дня ці повідомлення торочила вона, мов той папуга, на кожному кроці й усім. Їй було байдуже, чи відіграє ця інформація важливу роль для когось, чи ні, головне – це засвітити перед усіма своїм «вікіпедичним інтелектом».

Крейда-Альбінос мала унікальну мету – виполоти непотрібну лободу з думок суспільства, посіяти туди пшеницю праведності, а згодом забити усі склади людства моральними, філософськими та класовими ярликами.

Вона у цьому нещасному світі самотня, нещасна. Тільки Крейді-Альбіносу зрозумілий сенс життя, швидкоплинність часу, істинне призначення людини, шкідливість наркотичних речовин… Тільки вона вміє «правильно», не так як інші, мислити.

Феєричні дні тривали в житті Крейди-Альбіноса недовго. Вона морально списала себе. А на зміну їй, життя через «Нову пошту» доставило сотню таких самих, біленьких, у формі циліндра. «Мене перестали слухати, ніхто не розуміє. Настала чорна полоса – зник кудись інтернет, і мудрі книги згоріли - плакала Крейда-Альбінос біля попелу своєї старої свідомості – Як далі жити? Про що мені думати?». 

Відтоді минуло багато часу. Династія більшала, могутнішала. Крейдярі  навішували на все ярлики, писали правила, яких зараз дотримуються усі.

«Нарешті виросло «правильне суспільство» – сказала одного разу уже кільканадцята Крейда-Альбінос, впевнено вносячи на дошку нові корективи. Тепер вона має міцний фундамент, і якщо й проваляться крізь землю всі книги світу або зникне кудись Інтернет, їй і без цього вдасться створити новий стереотип. А допоможе – «правильне» суспільство.

МОРАЛЬ: хтось із відомих сказав – «чужого не цурайся, але свій розум май». Не вішаймо ярлики на свою свідомість!

Категорія: Студенти | Переглядів: 433 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Січень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz