Середа, 22.11.2017, 22:21
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Квітень » 14 » Повернутися у дитинство...
20:36
Повернутися у дитинство...

Оксана Пітра
У житті кожної людини буває такий переломний період, коли доводиться втрачати – кохання, друзів, батьків…
 
Говорити про кохання чи про його втрату? Залишу цю роботу для поетів-романтиків. Передати це почуття на папері у мене і так не вийде краще, ніж це виходить у них.
Що ж стосується дружби, то для мене це дуже важливо. Друзі набагато дорожчі, ніж якась річ, куплена в магазині, ніж сучасні іграшки-телефони, ніж дорогі ультрамодні фотоапарати або супермодний одяг. Жодна техніка чи ганчірки не замінять тобі душевного тепла, не підтримають у скрутні хвилини, не розділять радості у вирішальні моменти твого життя. Їх важко знайти – ще важче втрачати. Батьків, як і всі, боюся втратити найбільше – все інше якось переживу. Не буду оригінальною, боюся не встигнути щось зробити і сказати важливі слова.

Взагалі про все це можна говорити вічність… Нами керують емоції, бо ми ж звичайні люди. Ми рухаємося вперед тільки тоді, коли нас спіткало якесь лихо. Багато хто опускає руки, але більшість старається не «загнутися». Ми ще дуже молоді, але вже маємо що згадати і мріємо у свої роки ще більше забути. Здавалося б, живемо в мирний час: без воєн, кровопролиття, вбивств, але чому ж так багато з нас страждає? Один одного вбиваємо словами, не цінуємо, робимо якомога більш боляче, а потім шкодуємо. Маленькі діти залишаються самотніми через батьківську дурість і «вітер у голові». Після цього назавжди закриваються у собі і ненавидять життя. Багато дітей не народжуються, так і не побачивши голубе небо і не відчувши на собі теплі промені сонця. Хтось бореться зі смертю, підтримуючи життя медикаментами і тримаючись за його тонкі ниточки, мріючи наступного ранку просто прокинутися. А хтось мріє нарешті встати з інвалідного візка і зробити декілька кроків. У когось життя «у шоколаді», бо має безліч грошей, друзів і сім’ю. А хтось мріє після важкої роботи хоч декілька годин поспати. Хтось бажає стати відомим і багато чого досягнути, докладаючи при цьому багато зусиль, роблячи все своїми руками. Хтось падає, але встає… і знову йде. А хтось знаходить відраду у чарці. Хтось мріє про мир і добробут у всьому світі, про щастя і спокій. А дехто цей спокій ламає. Хтось на вулиці просить декілька копійок, аби купити собі шматок хліба, бо не їв уже тижнями, а в когось кишені «тріщать» і рвуться від купюр. Хтось боїться сказати необережне слово і образити ненароком когось. А хтось відчуває силу і владу, переступає через людей і йде напролом. Тотальна несправедливість. Не правда ж? Я би хотіла знайти відповіді, зрозуміти чому ж все так, а не інакше? Чому всі ми такі однакові, але такі по-своєму різні? А ще більше я хочу повернутися у дитинство, аби мене не мучили такі всілякі думки. І відразу згадуються слова: «Разбитые коленки заживают быстрее, чем разбитое сердце»…



Категорія: Студенти | Переглядів: 332 | | Рейтинг: 1.0/1


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz