Середа, 22.11.2017, 09:28
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2015 » Вересень » 8 » Польові дослідження закарпатського театру
15:57
Польові дослідження закарпатського театру

Єлізавета Зеленюк
Ненавиджу придумувати перше речення. Теоретично воно має зацікавлювати читача і бути на кшталт сенсаційного заголовку "Мати побачила, як донька палить у під’їзді, та накинулася на неї з сокирою" або "Батько зґвалтував власну дитину". Ось таке точно набрало б мільйони переглядів. Мій матеріал, перебачте, не настільки "цінний", та й не ви знайдете в ньому нічого трагічно-захопливого. Усього лише розповідь про те, як автор цього есе безуспішно намагався стати інтелігентнішим, себто намагався зблизитися з українською театральною культурою.

Відчайдушні спроби почалися з міста Ужгород. Уявіть собі, у червні на фронтоні нашого музично-драматичного театру гордо майоріла афіша "Уїльям Теннессі. Трамвай бажання". П’єса "Трамвай бажання" – це, чорт забирай, така сила, що вмерти можна! Недарма її під опіумом написав вбитий горем гей... Так-от подумалося: треба обов’язково піти!

І що ви думаєте? Афіша зникла. Вона зникла! Зате був якийсь дитячий виступ. Себто я побачила біля театру вавилонське стовпотворіння малят у суміші з гордовито виструнченими матерями. Ви не подумайте, я була лише рада! Даруйте за іронічний тон, просто вже років п’ять мені кортить потрапити на якусь вартісну серйозну драму, та все не виходить.

Саме тому я налаштувалася рішуче і почала ходити до театру кожного дня, щоб не пропускати новин. Запланувала придибати на одну з драм-феєрій і-і-і-і... Що ви думаєте? Виявилося, що то була афіша за попередній місяць! "06", а не "07". Чорт!

У липні ставилася, однак, одна хороша драма з нагоди закриття сезону, але, по-перше, я не помітила її реклами, по-друге, телепортуватися в Ужгород того дня мені все одно було ніяк. А далі театральне життя міста офіційно завмерло.

Рятувальним кругом для мене стало Мукачево. Там ставили не якусь ледве відому мені п’єсу, а саме "Над прірвою в житі"! Так, чорт забирай, то було епічне везіння! І що ви думаєте? Припленталася я туди, обливаючись кривавим потом... А вистави нема! Не-ма! Гігантська яскраво-оранжева (чи то червона) афіша кудись випарувалася, двері театру взагалі зачинені! Ну святі помідори!.. У цей час я могла лежати у прохолодній воді якогось Дідова, але ні – мені треба була культура!

Я розумію, що "з ким не буває?", але, люди добрі, мені що, переселятися у Львів чи Київ заради того, аби походити трохи до нормального театру? Ні, тут він теж "нормальний", ясний пень, даруйте мені за гіперболізацію, однак якби вистави були... бодай трохи регулярнішими і таки "театральними виставами", а не дитячими ранками. Ні, я розумію, що діти – то святе, але не дітьми одними живе людина...

А рвалася я до обителі Шекспіра так люто ще з тієї причини, що хотіла спробувати себе в рецензії на театральну виставу. Боже, зараз заплачу... Вийшло, що писати нема про що, такі-от справи. Та оскільки я була так цілеспрямовано налаштована забацати рецензію (а жанр пречудовий), то таки зроблю це, аби вивільнити підсилену праведним гнівом творчу енергію.

Так-от, хочу розмістити у цьому недолугому матеріалі цілих три міні-рецензії на фільми. Шкода, що не українські, та це обов’язково іншим разом. Просто зараз я потребую фільмів, які так відверто, натуралістично віддзеркалюють нудотні перипетії нашого буття, що огидніше просто нікуди.

Та ви не лякайтеся. Для початку я просто хочу сказати декілька слів про один з прекрасних фільмів Мартіна Скорсезе "Вовк з Уолл-стріт". Це реальна історія про чоловіка, який дуже захотів бабла і, окрилений цим високим стремлінням, з невідомого бідняка перетворився на майстерного нью-йоркського брокера. Виріс... Чорт, як це смішно. Коротше, завдяки своїй нахабності, безсовісності, зажерливості, приземленості, тупій допотопній тваринності, завдяки своїй типовості цей чолов’яга отримав щастя кататися на яхтах і спати з моделями. Мораль: заздріть його матеріальному становищу і намагайтеся стати такими ж бездуховними виродками, а інакше – ніяк. Бо всі "успішні" люди такі, як наше вовченя. О, ледь не забула. Фільм бомбезний (це ж бо Мартін Скорсезе), його показували в кінотеатрах розвинених країн, люди вставали й плескали на фінальних титрах... Але у нас "Вовк з Уолл-стріт" не увійшов до прокату. Ну звісно, там же матюкаються.

Далі за програмою в нас "Сором" геніального Стівена Маккуіна. Ви могли вже оцінити одну з його робіт – "12 років рабства". Так-от, "Сором" багатьом може здатися дешевим англійським порно (хоча точно не дешевим, бо там Майкл Фасбендер і Кері Маліґан). Утім насправді режисер талановито показує нам, як збоку виглядає наше суспільство. Цілком зосереджене на сексуальних проблемах, воно може думати лише про задоволення своїх тваринних інстинктів. Актор цілий фільм якраз цим і займається. Але виглядає усе так, як і повинно виглядати, – огидно. Благо, головний герой у моменти відпочинку від стегново-тазових трудів сам себе ненавидить. Бодай це втішає. Цитуючи Антіна Мухарського, напишу, що "Сором" – про "людиноподібних тварин" та "тваринно-жлобське суспільство". Фільм про нас.

А, ледь не забула зазначити, що у Об’єднаному Королівстві цей фільм показували в кінотеатрах. Його дійсно показували. І нормально: люди адекватно сприйняли. У нас же – одне суцільне видовище з Муха-менами та іншим, прошу вибачення, лайном. Були порівняно недавно "Іван Сила" і "Поводир", але про все інше я вже висловилася. Знову ж таки перепрошую за мій іронічний тон, однак важко не звернути увагу, що всі наплювали на дійсно вартісні фільми, де порушуються складні екзистенційні проблеми.

І на десерт я залишила те, що в Україні таки показали... "50 відтінків сірого". Млійте... Взагалі-то я його не бачила, бо шкода було викидувати гроші, але читала деякі фрагменти з книжки. Зараз мені хочеться пояснити, у чому привабливість БДСМ для глядачів, вони бо там, певне, вмирали від екстазу. Справа в тому, що ця сексуальна практика буквально ілюструє те, що роблять з нашими мізками стереотипи "тваринно-жлобського" суспільства. Згідно з доносами очевидців, у фільмі нічого особливого, правда, не було. Так, ясно. Інакше чому б його в нас показували? Повсюди ж бо – ЦЕНЗУРА. І на сьогоднішній день це, здається, все, любі читачі. Насолоджуйтесь життям, приємного вам "безтеатрального" літа. Головне – не будьте жлобами.
Категорія: Студенти | Переглядів: 355 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Вересень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz