Субота, 18.11.2017, 15:58
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2009 » Листопад » 15 » Пандемія брехні страшніша за КГБ
01:34
Пандемія брехні страшніша за КГБ

Галина Шумицька

Минає тиждень, як в Україні оголошено карантин. Триватиме він, за вказівкою Кабміну, майже до кінця листопада. Навчальний процес зірваний, надолужити пропущене фактично буде неможливо. Це розуміють усі. З іншого боку, у світі оголосили пандемію... Яка ж ситуація у нас насправді? Загроза є реальною чи то все просто передвиборчі витребеньки, які тепер модно називають горизонтальними (інтерактивними) політтехнологіями? Ось воно справжнє обличчя кризи, коли ніхто нікому не довіряє, коли наживатися на горі ближнього стало нормою. Пізня осінь, а після неї (уявляєте?) зима знову підкралися непомітно. Не факт, що й після закінчення карантину в навчальних корпусах, школах і садочках буде тепло. Нашим чиновникам нема ніякого діла до проблем „маленького” громадянина – вони ж бо переймаються важливими державницькими справами. Перечитую письмові студентські роботи про враження від фільму „Викрадення (зґвалтування?) Європи” московського режисера Петра Померанцева і – ціпенію від жаху за майбутнє цих молодих людей! Вони прекрасні, розумні, творчі, вірять у правду та об’єктивність, а навколо „бацили” брехні... Справжня пандемія! І не образливо, коли чужі брешуть, – гірко бачити „свою” ницість, бо якби не було кому тут, на місці, підтримувати (напевно ж, і не безкоштовно!) отого московського зайду, то й не мав би що презентувати невідомий син відомого батька, який так любив Україну і так не любив КГБ. А може, і не боятися за них треба, а радіти, бо ж недарма Мойсей свій народ сорок літ по пустелі водив: вони народжені уже по дорозі, а тому мають шанс дійти. Ось що думають молоді люди з приводу так званої авторської роботи (не назву це творчістю), за яку автор вельми люб’язно виказує свою вдячність нашим панам-землячкам, зокрема „большое спасибо Александру Гаврошу”. Правду казав Шевченко: „Не так тії вороги, як добрії люди…”


„Обурення, крики та сльози – саме такою була реакція моїх однокурсників під час та після перегляду фільму. Мені особисто це коштувало безсонної ночі: відчуття жалюгідності та приниженості заволоділи мною і, мабуть, ще довго не дадуть мені спокійно спати...” (Ключкович Вікторія, ІІ курс)

* * *

„Початок стрічки доволі інтригуючий і багатообіцяючий: присутність епізодів з відомого всім конкурсу „Євробачення” підсвідомо наштовхує на очікування чогось грандіозного та феєричного, але вже за хвилину я побачила кадри, які змусили моє серце стиснутися від болю...” (Вікторія Лисюк, ІІ курс)

* * *

„Закарпаття постає диким, убогим регіоном хворих і недалеких людей. Нагадує гетто. Під час перегляду неодноразово бачимо відому картину: Зевс перетворюється на бика, аби покохатися з німфою Європою. Кого символізує бик, можна здогадатися. Про це також свідчить кінцівка: у корівнику на землі лежить єдина корівка з биркою у вусі... „Анна, покажите „темно”...” – прохає режисер. Ганна заплющує очі... Кінець.” (Уляна Чепурних, ІІІ курс)

* * *

„Закарпаття у Померанцева-молодшого – це музична п’єса у вільній формі. Без ніг та дару мови. П’єса, яка побувала в Освенцімі та є ветераном війни. П’єса, яка місцями нагадує уривки з фільму Кустуріци та лякає безоднею зіниць її янголів. П’єса, яка через терни до „зірок по колу” (на синьому фоні прапора ЄС) зберегла своє велике серце.
Петре, Ви зіграли Реквієм. Первісно заупокійну месу нашому краю. Багатоголосий циклічний хоровий твір на жалобний мотив. Безперспективності. Темряви. Неосвіченості. Нерозвиненості. Сірості. Загубленості. Згубності.
Знаєте, навіть якщо ти майже янгол, завжди знайдеться той, кому не сподобається шелест твоїх крил. У наших жилах стільки темпераменту... Вам його намагалася зобразити Ганна, коли ви попросили показати „темно”. „Нудних Бог не любить”, – так кажуть наші роми.
Ви так і не зрозуміли, що кожен фінал є тільки початком. Новим. Світлим. Майбутнім. Незабутнім.” (Катерина Маріненко, ІІІ курс)

* * *

„Протягом цілого фільму режисер запитує у своїх персонажів: „Що таке Європа?”. Ніхто не може дати точного визначення. Чітко вимальовується підтекст: Україна хоче до Європи, але не знає, що це таке. І все, здається, тут просто: „російський фільм про Україну”. Проте. „Викрадення Європи” зачіпає за живе...” (Наталія Павлище, ІІІ курс)

* * *

„Росія і тільки Росія звільнила мільйони...” – слова ветерана Великої Вітчизняної. Він глибоко переконаний у тому, що саме ця країна зайняла першість у визволенні всього світу від фашизму, не врахувавши тої численної кількості українців, які полягли у цій війні.” (Оксана Нірода, ІІІ курс)

* * *

„Петро Ігорович мав зовсім не мистецьку мету – донести до загалу щось вище за буденність. Навпаки, показав усе найдорожче для мене в дуже негативному світлі „російських” ліхтарів. Проте… Дивишся на ту стареньку німу бабусю, в якої питають, чи вона щаслива; або на старого ветерана, який повернувся з війни без ніг; чи на іншу жінку, яка так радо говорить рідною, німецькою, мовою, але хоче померти тут, на своїй землі, – і одразу хочеться щось змінити. Головне, щоб це бажання не згасло безслідно, щоб воно закарбувалося словами NOTA BENE, щоб хотілося звернути увагу не лише на збільшення свого гаманця, а й на людей, що біля тебе.” (Роман Сов’як, ІІ курс)

* * *

„Українська держава переживає не найкращі часи. Проблеми сиплються з усіх боків. Нас запевняють, що „не все так погано у нашому домі”, а я уточню – не всім так погано у нашому домі... І це не заздрість до тих, хто живе краще, це не бажання мати їхні статки і високопосадові крісла, а образа на діяльність (читай – бездіяльність) керівних органів держави, результатом роботи якої є животіння української нації і замулювання очей наївних українців промовами про добробут і злагоду у комплексі з ретельним промиванням мізків і впихуванням варіантів „національних ідей” у свідомість знесвідомлених представників синьо-жовтої країни. Що цікаво: ти думку свою висловлюй собі на здоров’я, розпинайся, скільки хочеш, а слухати тебе ніхто не буде, і думка твоя (навіть нестандартно-скандальна з великим відсотком суб’єктивної правди) почута не буде. Бо хто ти? Ти – простий українець...
Країна наша тримається саме на простих людях. ЗМІ люблять називати простих українців „пересічними громадянами”, забуваючи, що їхня „пересіченість” – це і розум, і руки нашої Батьківщини. А от „непересічні” громадяни... Вони є своєрідним засобом створення контрасту. Якраз взаємини пересічних і непересічних і творять українську історію.
Нині в Україні багато проблем. Великих проблем. І однією з найбільших є проблема маленького громадянина. Вона залишається невирішеною з року в рік. А чому? Тому, що цю проблему ніхто не збирається вирішувати: з висоти посадових крісел її просто не видно. Непересічні громадяни далекі від простих людей – вони тільки час від часу організовують походи в народ для фотосесій із бабульками...
Петро Померанцев показав правду. Нагу і гірку. Яку ми охоче заперечуємо і не приймаємо. У фільмі – правдиві ілюстрації буднів народу Срібної землі. До сліз вражає різниця між пафосно-гламурною мовою ведучих „Євробачення” і щирим та сповненим болю співом ветерана-інваліда; скромний одяг простих закарпатців і дорогі, часом вульгарні концертні костюми; розбиті дороги, небагаті хижки і блискуча сцена... „Півсвіту скаче, півсвіту плаче”.
Жаль, що до „Eurovision 2” Петра Померанцева ніхто з українських (а тим більше закарпатських) режисерів не наважився зняти подібний фільм і показати реалії життя-буття звичайних громадян. Нам, мабуть, вигідніше знімати стрічки а-ля „Україна туристична” і самих себе обманювати.” (Аня Семенюк, ІІІ курс)

* * *

„Перше, що я зробила після закінчення відеострічки, то це набрала в Google: „Ігор Померанцев радіо „Свобода”. І тоді вже почала обурюватися. На сторінці вказано, що Ігор Померанцев – патріот. От як подає значення слова „патріот” тлумачний словник: „той, хто любить свою батьківщину, відданий своєму народові, готовий для нього на жертви і подвиги”. Овва! Стрічка Вашого сина (та й Ваша частково, бо Вам присвячена, пане Ігорю) відбиває зовсім інше ставлення до батьківщини. Знаєте, Ви дійсно патріот у сучасному розумінні. На жаль, таких патріотів у наш час безліч...” (Ольга Борсук, ІІІ курс)

* * *

„Ви показали справжніх людей, пане Померанцев, людей, які варті уваги і поваги. Але, як на мене, ви не знайшли Європи, оскільки не дивилися вперед, а оглядалися назад. Ви не показали того євробачення, яким володіє Закарпаття!” (Віра Власенко, ІІІ курс)

* * *

„Спустошений після війн, розкрадений загарбниками і мордований в концтаборах закарпатський край хоч і повільно, проте досить рішуче почав ставати на поки що кволі ноги нового і вільного життя. Ми всі прекрасно розуміємо, що в цьому фільмі є також досить правди...” (Леся Стебницька, ІІ курс)

* * *

„В одному, пане Петре, я з Вами погоджуюся: пісні, зароджені у горах, невмирущі! Саме наш закарпатський народ з гордістю і шаною дотримується традицій предків та щиро вірить і служить Богу. Саме ми є працьовитими та щирими, готовими прийти на поміч. Ми є розумними та вихованими, завжди раді гостям. Ми є гарними: закарпатська краса дише свіжістю, невинністю та справжністю. І є ми щасливими, бо народилися в цих краях!” (Закарпатка – Яна Козак)

* * *

„Чи не соромно Вам як людині, не як режисеру, було виставити посміховиськом тих людей, які співали для Вас і щиро відповідали на Ваші запитання ?..” (Щиро Не Ваша Завжди Закарпатка Ірина Крупко)

* * *

„Здається, ідеєю фільму було показати проблеми закарпатців. Звичайно, ми повинні бути вдячні за виявлену турботу, та хочеться побажати, щоб Ви не забули і про свою країну: переймаючись чужими проблемами, Ви геть не помічаєте своїх – не менш численних.” (Яна Мийсарош, ІІ курс)

* * *

„Шановний Петре Ігоровичу, Ви абсолютно не маєте уявлення про те, яким повинен бути якісний документальний фільм.
Україна не сліпа, не глуха і не німа. І Ви ще обов’язково почуєте її голос. І тоді Ви самі переконаєтеся, наскільки помилялися в думкці про нас. ” (Марічка Черничко, ІІ курс)

* * *

„Уважаемый Петр Игоревич! Конечно, после увиденного мною не имею никакого морального права называть Вас подобным образом. Поясню.
На прошлой неделе я имела возможность лицезреть снятый и придуманный Вами фильм о Закарпатье. Чувства, что бурлили во мне на протяжении всего просмотра, просто не могу описать словами. Начиная с первой секунды, хотелось съездить Вам по мордам (извините за мой французский). Концепция и задумка описать жизнь столь многонационального края изначально выигрышна и хороша. Но это отнюдь не значит, что нужно глумиться над нами! Почему вы решили, что люди здесь убыточные, глухонемые и слепые инвалиды, нищие, голые и босые? Следовательно, в таком свете нас увидела не только Украина и страны СНГ, но и вся Европа. Скажите, будьте так добры, о каком уважений может идти речь?
Пересмотрела фильм несколько раз: с группой, одна, дома с родными… И после каждого пересмотра негативные эмоции только умножаются, возрастают в геометрической прогрессии. Никак не пойму идею картины. Есть несколько соображений.
Первое. Показать через Закарпатье ничтожность всей страны. А последняя фраза: «Анна, сделайте темно» – знак слепоты и глухоты Украины. О чем это свидетельствует? Да какое право Вы имеете судить чужой народ?
Второе (более благородное). Просветить о бедноте (?) Закарпатья, помочь собрать деньги на социальные расходы. Пишу и сама не верю. Нет, это точно не то.
Третье. Заявить, что край умирает. Что тут только старики, причем необразованные. То есть, по Вашему мнению, выходит так, что на Закарпатье нет интеллигентной, образованной молодежи и подкованного взрослого поколения. А нашим девушкам нет возможности существовать в Украине. Нужно выдать их замуж за европейцев. Вот где будущее. Не думаю...
У остальных моих догадок еще более негативный характер. Конечно, эти взгляды дополняет еще возмущение того, что Вы показываете алкоголика, который пропил все имущество, как простого жителя края. А тех, кого Вы громко называете цыганами, никак ими не являются. А потом еще пишете об этом: «Этнографическое открытие». Ой, не могу. Смешно, до боли.
Поймите, культура нашего края заключается отнюдь не в том, что было показано Вами.
Думаю, фильм ничем иным как выпендрежем (простите за лексикон) просто не назовешь. Ехать в чужую страну и изучать население без элементарных познаний просто недопустимо. Возможно, господин Померанцев, Вам стоит немного выехать за пределы Москвы. Уверена, там увидите не менее ужасающую картину.
Легко снимать обо всем самом плохом, не трудно показывать слезы стариков и трогательные песни детей. Разыскивать высокую культуру украинцев, русинов, закарпатских венгров, словаков, чехов, немцев, русских, евреев – куда тяжелее. На это нужно потратить больше усилий, времени, нервов. Показывать разбитые дороги, дома и подтопленные селения – это ли верх мастерства режиссера? Стало быть, к этому нужно стремиться. Да, сомнительная перспектива.
Не хочу никого обидеть, но Ваш фильм – оскорбление всех закарпатцев. Скажите, Вам было бы приятно увидеть себя в ипостаси глухонемого, пьяного инвалида, который по первому зову готов сделать «темно»? Сомневаюсь.
Хочу попросить: Петр Игоревич, если действительно хотите помочь – не вмешивайтесь! И не снимайте больше короткометражек о Закарпатье. Мы дарим эту «привилегию» более достойным». (Александра Артюхина, ІІ курс)

Категорія: Викладачі | Переглядів: 810 | | Рейтинг: 5.0/1


Усього коментарів: 3
3  
Дуууууууже хочу його подивитися!!! де можна дістати фільм?

2  
Дуже хочу подивитися цей фільм!!!!
Підскажіть будь ласочка де його можна знайти.
Дякую!

1  
Галино Василівно, які б не були "бацили" довкола, поки у Ваших студентів є викладач Шумицька, я за них спокійна..

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz