Субота, 18.11.2017, 03:06
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Травень » 16 » Ну, дякую…
11:37
Ну, дякую…

Галина Михайлова
Якось ще в школі підійшла до вчительки щось перепитати й, звісно, вкінці додала вже на автоматі: «Дякую». Та відповідь мене трохи розгубила: «Це моя робота, не дякуй. На жаль, в наш час усі ці дякую, будь ласка і тому подібне дуже знецінилось.» І ще тоді, а це було в класі десь так дев’ятому, мені ось ця її репліка про знецінення «дякую» дуже засіла десь глибоко у підсвідомості. Час від часу воно мені ніби промовляє: « А я вже не таке цінне, правда? Ти ж переконалась ось тут, тепер».

Таки дивно, що, не почувши ось цих етикетних слів, бурчимо собі під ніс чи ділимось образою з іншим: «Ні тобі привіт, ні до побачення» чи «Ні, ну мені не важко це все було зробити, але хоч би дякую сказав!». Коли ж тобі його все-таки кидають на ходу, якось все одно, реакції у відповідь нема. Чи навіть якщо кажуть від щирого серця: якось нема отого запалу всередині, який мав би бути.

Чому мав би бути? Ну ось сказав хтось тобі: «Дуже гарно виглядаєш, і зачіска взагалі бомбезна» чи щось типу того… Мабуть, не треба лукавити, таки щось всередині усміхається й підсвідомо перед очима з’являється дзеркало і щось зсередини промовляє: «А й справді, і зачіска в мене гарна, і гарно виглядаю». Приємно так, справді. Навіть якщо з долею лукавства – все одно приємно.

То чому ж «дякую» нічого такого в нас не пробуджує? Бо якось забагато його, і воно вже якусь оскомину набило. І чомусь безліч компліментів я згадаю, а ні одного дякую ... Але ж його могла сказати людина, яка вклала в нього глибочезний зміст, а не просто нотки улесливості. Так хочеться, щоби оте «дякую», а у відповідь: «На здоров’я» - не було лише штампом, обов’язковим набором слів, якого мене мама вчила. Хочеться, аби й справді на здоров’я було й «дякую» казали очі, а не твій артикуляційний апарат. І щоб не навздогінці за тобою кричали, бо якось соромно, ще подумають, що невихована.

За що ми дякуємо? За те, що нам водій натиснув та кнопку і відкрив двері? Напевно, ми пружинці в механізмі відкриття отих дверей подякували. Так це ж його робота. Хіба за це варто дякувати? Вже давно не чула щирості в цьому слові. Мабуть, етикет, окрім того, що навчив нас ввічливості, ще зробив безліч слів нещирими, машинальними, холодними. Зробимо паузу? Обійдемось без «дякую»? Не вихід, це точно. Можливо, лише варто вкладати трохи душі в оті слова. Бо зараз слова скрізь, їх вже забагато. Їм ціни вже давно майже нема.
Категорія: Студенти | Переглядів: 528 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 4
3  
та все абсолютно нормально, панове!!!
все у ваших руках!!!
читаймо філософів - класиків і сучасників- вкладаймо у слова, що їх вживаємо, зміст - і синергія творитиме дива!!! обіцяю:)

4  
а й справді, чого це ми такі на негативі? якщо кожен змінить своє ставлення до звичного, то все буде набагото якравішим довкола нас!
тож справді, всем в наших руках! yes3

2  
да, полностью согласна.
про эту тему можно многое писать и развивать ее до бесконечности...к сожалению

1  
Вже давно думаю про знецінення слів.
Про їх, чи то часте, чи то просто не доречне вживання в певних ситуаціях.
Та "дякую" напевне не найстрашніше слово яке все таки втратило свою початкову місію.
Сумніше бачити, як знецінюються: "любов", "друг" і "дружба", "довіра" та багато іншого.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz