Понеділок, 19.02.2018, 06:10
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Березень » 31 » Нотатки соціопата
17:36
Нотатки соціопата

Ольга Брайляк
На вулиці пахне весною, в кімнаті – свіжозвареною кавою, а в душі - змінами. Якщо вірити Фройду, то, притлумлюючи свідомі бажання, ми відправляємо їх у своє темне підсвідоме, яке, під тиском певних обставин, все ж реалізує ці бажання, навіть коли ми самі цього не помічаємо. Частково спостерігаю це і на собі, розуміючи, що бажання змін всередині, на які не можу наважитись, проектую на зміни зовнішні. Починаючи від зміни зачіски і закінчуючи зміною оточення, звичок, інтересів. Можливо, це ображене підсвідоме дає про себе знати, викрикуючи: «Досить будувати паперові кораблики, гайда у велике плавання!». А я ніяк не наважуюсь підняти якір і відчалити, скаржачись на вітер, що дме не в той бік, боячись невідомого бурхливого моря, повного монстрів та небезпек. Але в той же час прекрасно знаю, що, хоч кораблю і безпечніше знаходитись у порту, він створений не для цього.

За мій «жахливий» і незрозумілий почерк завжди пророчили майбутнє медика. Напевно, це залишило все ж якийсь слід, адже я постійно займаюсь так званим самолікуванням, аналізуючи свої переживання і почуття, номінуючи їх, установлюю діагнози. Останнім таким є соціопатія. Енциклопедія пояснює це поняття як патологію соціальних властивостей особистості, відхилення характеру особистості від соціальних норм.

Пригадую, якою була для інших в школі, - нестриманою нахабою, часто з неадекватною поведінкою і зневажливим ставленням до всіх норм і правил. Моїм підлітковим лозунгом було: «Я протестую! Проти чого? Не знаю!». Зараз, трохи подорослішавши і набравшись такого-сякого досвіду, розумію, що це був протест усьому світові, соціуму з його стереотипами, законами і обов’язками, людям, які не хотіли почути і зрозуміти, своєму дикому Я, яке весь час кидалось зі сторони в сторону. В принципі, з того часу не так багато і змінилося. Я все та ж нестримана нахаба, яка сидить на останній парті в аудиторії у навушниках, від якої частіше можна почути щось на кшталт: «Я вас всіх ненавиджу!», аніж якесь привітне слово. Репутація патологічного й безвідповідального двієчника дає можливість не перейматися через те, що є люди, які, покладаючи на тебе певні надії, можуть розчаруватися. Невизнання самого факту існування дружби дозволяє виправдати себе у нездатності впускати в душу того, хто цього щиро бажає. А брутальний цинізм відштовхує тих, хто «загрожує» стати близьким.

Нещодавно один знайомий психолог розповів цікаву алегоричну притчу про дикобраза, якому було холодно, але який через свої колючки не міг підійти до когось настільки близько, аби зігрітися і зігріти. Я теж є своєрідним дикобразом, чиї колючки ранять кожного, хто наважується підійти ближче, ніж це дозволено. Ви скажете, що можна обрізати колючки або ж і зовсім їх позбутись. Але ж тоді дикобраз перестане бути дикобразом, втративши свою природну особливість і спосіб захищатися.

Любов до поезії часто виражається в тому, що той чи інший «діагноз» звучить віршами улюблених письменників. Так-от, дуже довгий час крутиться у голові вірш В.Висоцького :
Мне скулы от досады сводит:
Мне кажется который год,
Что там, где я, — там жизнь проходит,
А там, где нет меня, — идет.

А дальше — больше, — каждый день я
Стал слышать злые голоса:
"Где ты — там только наважденье,
Где нет тебя — всё чудеса.

Ты только ждешь и догоняешь,
Врешь и боишься не успеть,
Смеешься меньше ты, и знаешь,
Ты стал разучиваться петь!

Как дым твои ресурсы тают,
И сам швыряешь всё подряд.
Зачем?! Где ты — там не летают,
А там, где нет тебя, — парят".

Я верю крику, вою, лаю,
Но все-таки, друзей любя,
Дразнить врагов я не кончаю,
С собой в побеге от себя.

Живу, не ожидая чуда,
Но пухнут жилы от стыда, —
Я каждый раз хочу отсюда
Сбежать куда-нибудь туда...

Хоть все пропой, протарабань я,
Хоть всем хоть голым покажись —
Пустое все, — здесь — прозябанье,
А где-то там — такая жизнь!..

Фартило мне, Земля вертелась,
И, взявши пары три белья,
Я шасть! — и там. Но вмиг хотелось
Назад, откуда прибыл я.

«С собой в побеге от себя» і є, можливо, причиною особистої соціопатії. Хоча чим далі, тим більше починаю переконуватись в тому, що зміна оточення і місця проживання нічого не дасть. Адже навіть якщо змінити декорації і акторів, сюжет п’єси залишиться тим самим.

Врешті, хоч кораблю і безпечніше в порту, створений він не для цього.

Р.S. А лікар з мене поганий: діагноз встановила, а як лікувати – не знаю.
Категорія: Студенти | Переглядів: 560 | | Рейтинг: 4.4/7


Усього коментарів: 3
3  
Олічко! Так гарно і влучно написала. Але знаєш.. Я б, відверто кажучи, не полишила такого милого дикобраза в холоді на самоті.
ти дуже цікава і щира людина, із якою хочеться спілкуватися. тебе хочеться відкривати як цікаву, але дуже складну книгу. І знаєш що? я теж часом соціопат. лиш латентний. і хто його зна, що гірше?
Іноді треба відкрити душу і впустити кількох людей. Спробувати. Врешті потім (у найгіршому випадку не прийняття) можна все "скинути" на все той же соціопатизм.
Погоджуюсь із Галиною Василівною, і не буду тобі нічого радити. Просто прислухайся. і зрозумій: встановлення діагнозу - це чи не найважливіший етап лікування і одужання!

P.S. І мій також улюблений Володимир Висоцький писав:
"Я прозревал, глупея с каждым днем.
Я прозевал домашние интриги.
Не нравился мне век и люди в нем.
Не нравились - и я зарылся в книги".

2  
Скажу, що спочатку, після першого знайомства, я також вважала тебе, Олю, цілковитою нахабою. Але згодом моя думка змінилася. Думаю, ти розумієш чому. Я по-справжньому "відчула" тебе, зрозуміла чим живеш, зрозуміла хід твоїх думок. Ти відіграєш дуже важливу роль у моєму житті, і я, певне, багато за що можу тобі щиро подякувати! Звичайно, ти не дуже ввічлива людина, проте, справжня подруга, яка не буде уникати  розмов. Ти завжди зможеш підняти настрій своїм іронічним "Олічкоо". З тобою є про що говорити, і пишеш ти справді досить гарно і витримано. 
Я можу дуже багато розповідати про тебе. І я дуже добре розумію, чому у Галини Василівни склалася про тебе така думка. А от фраза про "болячку" мене зачепила. З цим не погоджуюсь. Адже і справді, дикобраз не буде дикобразом без своїх голочок.

1  
Маю визнати, що Ви мене здивували і не здивували водночас. Розуміла з першої нашої пари, що Ви не та, за яку себе видаєте. Чекала, коли це станеться. Сталося :) Вибило :) Що маю на увазі? Кажуть: якщо ознаки болячки вийшли наверх - почалося одужання. 

Не маю анінайменшого наміру давати якісь поради тощо. Самі розберетеся. Належите до такого типу людей. Скажу тільки ось це: Ваші тексти дуже акуратні. Дуже. Саме це слово мені тут пасує. Не поясню, мабуть, чому. Не зможу.

Це дуже гарна ознака. Для тих, хто на цьому розуміється.
Не хочете говорити - пишіть. Хоч і говорите Ви дуже вправно. І по суті говорите, якщо вже беретеся говорити.

Дочитала сьогодні Дочинцевого "Горянина". Які прості й важливі слова він каже: "Всяка робота живить чоловіка не лише корисністю, але й радістю самого роблення. Бо птиця створена для літання, а людина - до праці. Праця хосенна. Праця спасенна".

А ще ось це: "Малі справи - дійсно малі справи, казав один святий, але якщо робити їх ретельно - це велика справа".

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz