Понеділок, 11.12.2017, 09:46
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Травень » 3 » Нехай думають…
17:43
Нехай думають…

Cвітлана Лапига
Зазвичай ускладнюють світосприйняття окуляри з модного ряду «А що про мене подумають?». Можуть бути різного фасону: великі, маленькі, яскраві чи зовсім непомітні. Всіх їх об’єднує одне – вони роблять мутними фарби життєвої метушні.

Озброївшись такими окулярами, ми вже не можемо сприймати те, що відбувається навколо нас, без підтексту, так, як є. Перетворюємо взаємини з ближніми на шахову партію. Намагаємося передбачити наслідки своїх слів і вчинків, прорахувати всі «а якщо…», «чи правильно мене зрозуміли?..»

Ми страшенно боїмося виглядати смішними. Це заїжджена фраза. Але, як на мене, вона не втрачає своєї актуальності, радше, навпаки, – вказує на масштаби проблеми. Своє «я» ми оберігаємо як крихку річ, несемо його, не помічаючи нікого і ніщо навкруги. Несемо, втомлюємося і боїмося впустити чи забруднити.

Ми себе обманюємо.

Саме тоді, коли відчайдушно намагаємося зберегти своє «я», його вже нема. Воно не існує в цілісному вигляді, а розбивається на тисячі частинок – запитань. «А як це виглядає?», «А чи не дурно?», «А чи не дивно?», «А чи варто було?..» – список довгий. Людина там, де її думка. І коли ми ставимо собі такі, здавалося б на перший погляд, невинні запитання, то розчиняємося в них, перестаємо бути самими собою.

Самообман не тільки в цьому. Турбота про «А що про мене подумають» – це турбота про щось ефемерне. Адже це страх не втратити своє «здаватися». Що таке «здаватися»? Це ілюзія. Тінь. Обман.

Дивно… Хто придумує ці дивні життєві окуляри? Подейкують, що створює їх старий, як світ, дизайнер із жіночим ім’ям Гордість. Вона неймовірно витончено і майстерно ускладнює життя. Бабця Гордість сліпа і всіх, хто міряє її аксесуари, робить такими самими.

У мене є диво-запитання, яке завжди рятує у складних ситуаціях, що пов’язані з людськими стосунками: «А що змінилося для моєї душі, що це їй дало від цього?». Навіть якщо мене і хотіли підставити, осміяти чи оббрехати – це шанс. Шанс наблизитися до однієї з найскладніших таємниць світу – вмінню всепрощення і смирення.

Коли людство стомилося від складних лабіринтів життя, воно шукало і шукає простоту, де тільки можна. Чи не через це і народжується нелюбов до офіціозу? Чи не звідси народилися молодіжні закидончики: «Розслабся», «Будь попроще». Чи не звідси мода на простоту в одязі, їжі, мистецтві і т. д.

Ніхто не говорить, що життя – то легко. Бувають хороші, складні моменти. Час, коли все дратує, нічого не встигаєш, все валиться з рук і котиться з-під ніг. Буває і добре: щовечора весела компанія, гучні вечірки, гроші в гаманці і крута погода. Буває по-різному. Але це «по – різному» треба вміти сприймати так, як воно є.

Не бійтеся обпалюватися. Мені теж, як мінімум, соромно чути зауваження у свій бік, а потім і незручно. Інколи навіть викликає всередині приховану агресію. Та я завжди себе переконую, що це робиться для того, аби я ставала кращою. Будьте кращими!
Категорія: Студенти | Переглядів: 448 | | Рейтинг: 5.0/1


Усього коментарів: 1
1  
ми просто занадто себе любимо, аби бути справжніми перед іншими... бережемо свою "справжність"... та самі не знаємо, для кого :)

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz