Понеділок, 23.10.2017, 00:44
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Квітень » 16 » Не ний!
19:11
Не ний!

Тетяна Літераті
Досвідчені мандрівники стверджують, що цівілізація людей псує. Мовляв, мешканці розвинених країн, котрі мають купу мож­ливостей для роботи і відпочинку, постійно незадоволені життям, ходять похмурі й утомлені. Ті ж, хто проживає у злиднях, не має, чого вдягнути, й не знає, що таке телевізор, щиро всміхаються і вміють радіти кожній хвилині свого нелегкого існування.

За цим критерієм можна зробити висновок, що Україна не така й злиденна, як ми звикли вважати. Адже люди в нас уже не готові задовольнятися малим – постійно потребують більшого й більшого і не знають, коли їм слід зупинитися в погоні за своїм баченням кращого життя. Та при цьому ми вже так звикли себе жаліти, що часто не помічаємо за безперестанним ниттям, що насправді маємо в житті все, чого потребуємо.

Трохи відходячи від теми, зауважу, що обидві мої бабусі минулого тижня відзначили дні народження. Вік у них уже дуже поважний, але обидві – молодці, бо мають у душі головне – оптимізм. Незважаючи на те, що живуть не у власних віллах біля моря, мої бабусі ніколи не скаржаться на життя. А ще – ніколи не чула від них фразу: «От раніше було добре...». Бо було їм раніше набагато важче й доводилося жити в таких умовах, що нині щиро кажуть: маємо всього вдосталь.
Бабуся-угорка після Другої світової війни ще кілька років чекала з радянського полону свого діда й тата. «Червоні» вояки забрали від її родини будинок з меблями, худобу, вигнали з дому лише в тих речах, в яких були на той момент. Прабабця з дітьми самотужки ледве давала собі раду, а її донька нині пригадує, що певний час за ліжко мала холодну, незастелену тумбочку.

Русинська бабуся з самого малку залишилася без батька, тож її мамі теж було несолодко. Якось, коли захворіла кількамісячна сестричка, їхня мама закрутила в клунок курку, взяла немовля і мою тоді ще теж маленьку бабусю й повела взимку лісом із Середнянщини до Ужгорода – показувати маля лікарці з відомої в ті часи лікарської родини Бращайків. Дохторка курку взяла, на дитину глянула, але не втішила: сказала, що маля зовсім погане, тож скоро помре. Бідолашній матері довелося нести дитину, яку вже не можна було врятувати від смерті, назад...

Коли бабусі розповідають мені історії зі свого життя (а таких багато в кожної літньої людини, от тільки онуки, як правило, ніколи ними не цікавляться), мені стає соромно, коли нию про неприбрані вулиці, втому від роботи або про те, що не можу собі дозволити дорогий одяг.

Бо нити, на моє глибоке переконання, – це взагалі останнє, що слід робити в житті. Звісно, вдовольнятися тим, що маємо, теж не варто, адже людині властиво прагнути до кращого. Та слід завжди пам’ятати, що нині нам дане все, аби зробити своє життя таким, яким хочемо його бачити. І навіть якщо не вдається досягти всього одразу, варто пробувати, мріяти, любити життя навіть з тими мінімальними досягненнями, які вам удалося здобути.
Старий Замок «Паланок». – 2012. – № 7
Категорія: Наші випускники | Переглядів: 386 | | Рейтинг: 2.0/1


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Квітень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz