Понеділок, 19.02.2018, 05:39
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Липень » 24 » Ми зіпсовані доступністю
10:36
Ми зіпсовані доступністю

Артур Іванчо
Ми навіть не усвідомлюємо, наскільки часто кажемо слово «люблю». Вона знецінилося, як і стосунки. Лише одиниці розуміють усю його важливість.

Коли ти дійсно закохався, ти думаєш про цю людину, ти дихаєш нею, тобі не важливо, що про неї говорять інші, ти віддаєшся їй повністю. Прогулянки, посиденьки в кафе, безглузді і романтичні вчинки…це все закоханість і не більше. Ми свідомо підпускаємо до себе її, ділимося враженнями, відкриваємо душу, але це не завжди правильний вчинок. Кохання і закоханість – це зовсім різні речі. Вічний експеримент закоханих – гра в почуття…і це навіть не дивно. Життя це не кіно, тут не завжди хепі-енди.

Давно застарілий сценарій, вже пом'ятий, протертий і в деяких місцях скорочений: знайомство, закоханість і в кінці розбите серце, але чомусь лише в одного. Коли вся увага приділяється лише одній людині – це любов, а закохані можемо бути у багатьох людей одночасно. Любов постійна. Закоханість минає, якщо настає якась відстань, яка тимчасово розлучає людей. Ми зіпсовані доступністю всього, що нас оточує, тому ми так і поводимося.

Обдурений не вірить більше в диво. Люди закриваються в собі після того, як у їх серце витирають ноги. Людина втирається до тебе в довіру, а потім раптово встромляє тобі «ніж у спину». Така реальність - сувора. Тому особа стає більш цинічною, знімає з себе рожеві окуляри, намагається менше довіряти оточуючим. Але завжди знайдеться той, хто навіть через твою неприступну оболонку цинізму залізе до тебе в душу.

Перший час ти боїшся підпускати її ближче, ніж до оболонки, але потім вона дістає до самого серця, раптово, своєю щирістю і чесністю, здавалося б. Ти починаєш вірити цій людині, але вже зі страхом. Ти боїшся знову наступити на ті ж граблі, боїшся, що об тебе знову витруть ноги. Коли ця людина пробивалася через твою оболонку цинізму, ти усвідомлено підпускав її до себе. А зараз шкодуєш і боїшся. Але все одно наївно віриш у те, що людина залишиться з тобою і не застромить ніж тобі в спину, як це робили в минулому.

Якщо хтось заслуговує дійсно почути в наш час слово «люблю», то тільки рідні… і не більше…




Категорія: Студенти | Переглядів: 433 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Липень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz