Понеділок, 25.09.2017, 08:11
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Вересень » 29 » Ми всі комусь потрібні!
18:47
Ми всі комусь потрібні!

Мирослава Турок
Почуття… Які вони бездоганні. Емоції… сильні, а ми безвідповідальні. Втома… часта та вперта. Хіба можна бути нормальною людиною, коли в тобі так багато відчуттів. І коли всі вогні запалюються, ми сідаємо склавши руки і називаємо це відчаєм. Ми на гачку у себе самих. Увесь час показуємо свою незалежність і силу дій, та це лише маска, яка захищає від подразників, що нас оточують. І все було б добре і ніби зрозуміло, лише одне але…подразники…це ті самі люди. Це замкнене коло, яке ми створили, одягаючи маски, що ніби захищають нас.

Хтось, можливо, мені заперечить , хтось скаже, що писати легко, а хтось взагалі, побачивши моє прізвище та ім‘я, не читатиме, просто перегорне далі. Але я все ж хочу, щоб ви це прочитали, і якщо я вас не зацікавлю, то перегорніть сторінку і не витрачайте час на непотрібні речі.

Я не є прекрасною студенткою і, напевно, не є для всіх хорошим другом. І як це не дивно, я не хочу ним бути. Я мрію бути хорошою людиною. Люблячою дочкою, хорошим журналістом і, можливо, в майбутньому найкращою мамою. Але, незважаючи на конкретність моїх бажань, мені потрібні і ви. Мені соромно казати, але половину з вас я просто не знаю, не знаю ваших імен і вподобань. Але я знаю ваші обличчя, я бачу ваші очі, чую ваш голос і навіть іноді торкаюся вас плечем, проходячи повз. Я бачу навіть тих, хто не бачить мене. І мені це допомагає. Часто я просто спостерігаю… Як цілуються закохані, як плаче студент…і як говорить викладач. І мені це допомагає…мені цікаво поговорити з прибиральницею,котра підмітає нашу тупість. Я люблю приласкати собаку, яка живе в нас під університетом, і навіть кішку, яка спить у нашому гуртожитку, і це допомагає.

Розчарування. Яке воно болюче… Розчаровуючись в одній людині, ми проклинаємо цілий світ. Я з дитинства мучу себе одним питанням, яке має тисячі відповідей, але не ту, яку я бажаю почути. Чому ми так не любимо один одного? Чому витрачаємо так багато грошей на ліки, маючи лікарню в собі? Чи ті ми люди, яких створив Бог?

Так, я не є прекрасною студенткою, але хочу бути хорошою людиною. І першим кроком буде крок до вас. Я хочу знати ваші імена, щоб правильно лікуватись… Тому подаруйте мені свої фотографії і підпишіться з іншого боку, я хочу мати свою персональну аптечку з вітамінами.

Почуття…які вони бездоганні. Емоції…сильні, а ми безвідповідальні. Втома…часта та вперта….


Категорія: Студенти | Переглядів: 573 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Вересень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz