Субота, 18.11.2017, 03:10
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Вересень » 15 » Мені не байдуже
08:37
Мені не байдуже

Христина Мигалина
Мені, громадянці України, котра тільки починає свій шлях у житті, соромно і боляче. Соромно за тих, хто править нашою країною. Боляче за державу, душа якої – її мова – черговий раз стала розмінною монетою в політичних ігрищах наших народних обранців.

Так, українську мову нищили не одне століття – і за царату, і за радянських часів. Нищили методично і цілеспрямовано. Але щоб так! На двадцять першому році незалежності! Сьогодні ми дожилися до того, що мову Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка і багатьох-багатьох інших геніїв українського народу називають «телячою». Що найвищі посадовці з високих трибун говорять не державною мовою. Що на сході, в Криму та й у самій столиці фактично не чути української. Бо держава нічого не робить для того, аби її громадянин був зацікавлений, зрештою, змушений, вчити і знати державну мову. Виявляється, можна прожити все життя в Україні і ніколи не розмовляти українською, навіть працюючи на державних посадах. Скажіть, можливо це в якійсь іншій цивілізованій країні? В тій же Росії, де, до речі, згідно з переписом населення, проживає близько 2 мільйонів українців (не враховуючи заробітчан). І де нема українських шкіл та видань українською мовою. Бо в першу чергу це байдуже державі Україна.

Особисто я не розумію і не поважаю людей, котрі забувають рідну материнську мову, традиції і звичаї свого народу. Але твердо переконана, що кожен громадянин повинен володіти єдиною державною мовою. Бо мова – це генетичний код нації, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності. Мова – головна ознака національності. Невипадково ж назва народу і його мова мають той самий корінь.

І передусім держава повинна захищати національні інтереси, створювати позитивний імідж на міжнародній арені і будувати свою національну політику таким чином, щоб людина була зацікавлена вчити державну мову, бо інакше вона просто не зможе себе реалізувати. Цього в нас нема. Натомість приймається Закон «Про засади державної мовної політики». Незважаючи на велике збурення суспільства, протести, мітинги і голодування свідомих українців. А наслідки ще попереду.

Що ж, у країні тривають передвиборні перегони. У друкованих ЗМІ, в Інтернеті – море бруду. Звично, бо в нашій країні вже традиційно предметом політичних маніпуляцій, крім совісті, стають такі святі для державної самобутності і стабільності речі, як мова, історія та релігія. Бо завжди знаходяться політикани, котрим дуже вже кортить збудувати в Україні вавилонську вежу, що здавна вважається символом сум’яття і безладу. Але ж вибори колись та закінчуються…
Категорія: Студенти | Переглядів: 477 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Вересень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz