Середа, 22.11.2017, 22:20
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Квітень » 10 » Інфекція байдужості
21:39
Інфекція байдужості

Ярміла Гармасій
Дедалі більше помічаю цього в людях: у вчинках, у ставленні до рідних, близьких, друзів… Хтось взагалі не звертає увагу на світ навколо себе, а хтось просто, вдягнувши «маску» на обличчя, свідомо не хоче цього робити.

І тут виникає питання (думаю, не тільки в мене): «Звідки ж береться та байдужість? Чому люди думають тільки про свою…?». Відповідь захована десь глибоко в кожному з нас, але ми ніколи не визнаємо, що я байдужа/байдужий до всього, ми просто продовжуватимемо грати небайдужість до інших людей, а ті – до нас, і все по колу...
Та хіба це вихід – грати на почуттях одне одного? Звичайно, що ні, – відповість кожен із нас, але, як би парадоксально це не було, все одно залишатиметься «дешевим актором».

Однозначно, що всі в очах інших намагаються бути кращими, для людей роблять пожертви у різні фонди, у церкви, у дитячі будинки, а насправді просто роблять собі своєрідну рекламу. І тут не треба наводити приклади чиновників (як вони зумисно вибудовують собі імідж серед колег) – достатньо просто подивитися на своє відображення. Йдучи по вулиці, одиниці звертають увагу на безхатченків (особливо діток), а ще менше жертвують для них мінімальні кошти чи взагалі щось, інші ж просто проходять повз, ніби нічого й не було. Або ж безпритульні тварини, які бігають вулицями міста у пошуках їжі, тимчасового притулку чи бодай якогось людського співчуття, ласки і любові. Вони ж не винні, що народилися на вулиці, хоча є й такі, яких безжально самі ж власники викинули на вулицю. Чому ж люди не збагнуть тих мудрих слів Антуана де Сент-Екзюпері: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили!».

У житті вважаю себе слабкою і надмірно емоційною. Проте друзі кажуть, що я просто справжня. Адже коли я проходжу повз тих безхатченків або жалюгідних тварин, то на душі стає якось важко, неспокійно… Думаю, в мене є все: і хата, і рідні, і друзі, а ті люди? Чим перед Богом завинили, що не мають практично нічого? Проте, як каже мій батько: «Доню, у них є найголовніше — співчуття!»

Байдужість може виявлятися навіть у звичайних буденних речах, яких просто можна й не помічати. Банальний приклад: деякі студентів та учні байдужі до навчання. Нічого вчити не хочуть, їм не цікаво – лінь бере владу над ними. Або ж взагалі, що для мене дуже дивно, дізнаються домашнє завдання в колег, примушуючи їх «покопирсатись» у своїх зошитах і написати «Вконтакте» домашнє завдання, а потім приходять на пари з повною байдужістю розглядати настінні фотографії, а на питання «Чому не вивчив?» відповідають щось на кшталт: «Мені це не цікаво», «Мені так важко вчитись» або «Нащо вчитись, якщо на парі є кому відповідати». Тоді навіщо даремно турбувати колег задля домашнього завдання, забираючи їхній час?

Або байдужість в людських стосунках, коли твої найкращі друзі не цікавляться твоїм життям чи справами. Таке враження, що якби й померти, то ніхто б не помітив. А іноді так хочеться почути: «Привіт. Як твої справи? Як ти провела вихідні?» Натомість вимагають уважного ставлення до їхнього життя, аби в скрутну хвилину допомогти їм словом і ділом. І ти, відкладаючи всі справи, біжиш допомагати другу. А часом виникає питання: «Чи зробив би цей друг так само для мене?».

Або ж коли в університеті потрібно зробити порядок в аудиторії чи будь-яку іншу побутову справу, то робити нікому. Всі видумовують вишукані «відмазки», провертають непомітні втечі з пар або взагалі ігнорують пропозицію. І тоді на плечі небайдужої старости падає море справ.

Думаю, люди, які апатично ставляться до всього, – «душевнохворі». Їхню байдужість породила така ж байдужість когось іншого, і вони намагаються відповісти тим же. Таким чином «байдужість передається навіть не повітряно-крапельним шляхом, а звичайним рукостисканням», вона діє як інфекція, яка морально вбиває людину. Ліки від цієї хвороби носить у собі кожен із нас. Варто іх просто пошукати!


Категорія: Студенти | Переглядів: 357 | | Рейтинг: 1.0/2


Усього коментарів: 1
1  
Ну це ж не означає, що тепер ми маємо боятися потиснути одне одному руку, правда ж? unknw Жартую, звичайно wink
Думаю собі, що навколо багато добрих, небайдужих, милосердних людей. Просто погане чомусь більше впадає у вічі, довше пам’ятається...
Що можна зробити, аби вірус не поширювався? Мабуть, почати з себе... правду кажете :) стараймося yes3

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz