Неділя, 22.10.2017, 21:11
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Червень » 5 » День мрії
23:28
День мрії

Мирослава Турок
Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла стати журналістом. Ще з раннього дитинства бігала з пультом від телевізора, беручи у всіх інтерв’ю. І скільки разів була бита за те дитяче втілення мрії (через поламані пульти), стільки разів думала, що журналістом бути не просто. Навіть ще дитяча біографія у книзі з віршами не обійшлася без речення «У майбутньому мріє стати журналістом».

І хоч у материнських очах я завжди буду лікарем, а у татових - працівником СБУ, впевнено крокую до мрії, яка іноді здається здійсненною. Як сьогодні, перед очима картина, коли прийшла до університету подавати документи. Перше прізвище, яке я там почула, було моє.

Через тисячі ксерокопій, які принесла туди, ненароком загубила атестат, який потім знайшли викладачі математичного факультету. Нарешті, повернувши свій важливий документ, я знайшла потрібну аудиторію і з третього разу заповнила анкету для вступу. І лише після такої довгої процедури зателефонувала батькам і сказала, що подала документи на журналістику.

Не можу сказати, що вони були розчаровані, скоріш за все, шоковані, адже я все-таки зробила так, як вважала за потрібне. І коли я почула ці бажані 2 слова «Ви вступили», розцілувала всю приймальну комісію, після чого, напевно, їм хотілося забрати свої слова назад.

Поселення в гуртожиток теж не менш цікава історія, але зараз я не про це.

Отже, перший крок я зробила. І зараз потроху іду вперед. Але іноді зупиняюся і думаю про те, що поламані пульти були дрібницями порівняно з тим, що я зустрічаю на шляху до своєї мрії. Часто доводиться переступати через себе, щоб реалізуватися. А ще частіше я бачу, як переступають через когось, і боюся загубитися. Боюся одного дня звернутися до себе і почути іншу людину…

Іноді думаю про те, чи це та журналістика, про яку я мріяла. Можливо, дитячі мрії обманюють, і потрібно вибирати щось інше для дорослого життя? Якщо так, і колись я зрозумію, що ця дорога не моя, то я зверну з неї і не заважатиму іншим. Але поки що я крокую. Кожен мій день в університеті є для мене наукою: чи то цікава пара, чи то просто розмова з викладачем у коридорі. Але нема жодного «пустого дня». І це ще більше рухає мене вперед.

Можливо, на своїй дорозі я не завжди дотримуюся знаків дорожнього руху, але наразі я оплачую штрафи і виправляюся, у мене не забирають права, я їду далі. Я впевнена в тому, що всі проблеми, які маю, є наслідками моїх дій. Але не вважаю, що це погано. Навпаки, добре, бо навчитися всього на чужих помилках не можна, а не помиляються лише ті, хто нічого не робить. Тому важливо навчитися спокійно сприймати свої недоліки та працювати над ними.

Та все ж іноді дивлюся на пульт і розумію, що щось спільне з мікрофоном він має . А може, у майбутньому і в мене вийде щось спільне із журналістикою. А якщо ні, то нехай ті, хто дійдуть до вершини, гордо називаються журналістами.

А тих, хто вже такими є, щиро вітаю з професійним святом! Нехай ваша ручка ніколи не бреше, а совість буде світлою і чистою як перед собою, так і перед цілим світом!


Категорія: Студенти | Переглядів: 429 | | Рейтинг: 5.0/1


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Червень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz