Четвер, 18.01.2018, 20:02
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Квітень » 19 » Цинічні пригноблювачі моїх елементів вольності
14:55
Цинічні пригноблювачі моїх елементів вольності

Алла Ганненко
Ви – ті, хто проходить повз мене кожного дня, лише легко доторкуючись лицем, аби привітатись. Хоча насправді всі ваші «Привіт. Як справи?», посмішки, потискання рук і злісно-добрі погляди проходять крізь мене.

Одного дня, о котрійсь годині, хвилині, секунді, Боженько надав мені титул «Міс Чутливість». Відтоді люди кожного дня крадуть мої елементи вольності. Коли хтось задає мені питання : «Ви хто така?», то я, як раба, одягнувши маску «все в порядку, бос», в думках промовляю : «Ганненко Алла Олександрівна, Ганненко Алла Олександрівна». А насправді стою і мовчу. Смішно? Та ні, це до неосяжності боляче.

Перейдемо до ХІТ-параду, так би мовити, Топ-5 щосекундних убивць моїх елементів вольності.

Що ж, 5-те місце посідає рубрика «Влада-Гроші». Часом ви – ті, хто «зверху» – балакаєте дурнички типу: «У мене є мрія», «Україна – наша країна», «Збережемо націю». Але забуваєте про простих смертних. Ееех ви…не соромно вам, шановне панство, стільки грошей пригрібати. Чи хоч залишилось місце, куди їх витрачати?! Боженько казав, що з ближніми треба ділитись. Подекуди люди не мають за що купити шмат хліба, а ви – безсоромні, гребете наші грошенята, бо вам, як пізніше з’ясовується, просто не вистачало на путівку до Єгипту. Всі ці ваші обіцянки, каяття – пустопорожні.

Кожного дня ви вбиваєте півмільйона мрій дівчаток. Адже аби придбати круті туфлі на підборах, потрібно півмісяця мук на посаді офіціанта, або, як ще кажуть в народі, напівлюдини. Працюючи в цій сфері, не раз могла почути такий синонім.

Кожного дня від вас страждає мільйон українців. Закони…Пункти…Коми…Крапки…А ви цього дотримуєтесь?

Сумніваюсь, що ви через затемнені вікна дорогих автівок спостерігали колись, як бабуся, виходячи з будівлі ОДА зі сльозами на очах, промовляє : «Где мой Советский Союз?» Мені прикро через вас!

Четверту сходинку займає «Час». Час – безсмертна штука. Пощастило ж! Цікаво вам, чому він не помирає? Та тому, що насичується нами. Краде хвилини, секунди, і, можливо, якраз ті, за котрі могло б багато чого змінитись. Важко керувати ним і правильно розподіляти. Мабуть, цього року, у листі до Діда Мороза попрошу, аби доба мала хоча б 30 годин.

Третя сходинка – «Соцмережі». Віртуальний світ заворожує, правда? Кожного дня ми витрачаємо купу часу на пусті балачки в мережі. І хлопці в ньому такі мужні й красиві…, а насправді – боягузливі й зарозумілі. У людей зникає відчуття сміливості. Всі особисті проблеми, з’ясування стосунків, компліменти, ніжність і просто приємні слова, виявляється, можна передати за допомогою набору букв на клавіатурі. Люди подуріли, і я разом з ними. Адже так само зависла поміж реальним світом і віртуальністю. Це потихеньку знищує мене. Один із симптомів – лінь. Придуркувата хвороба!

Друге місце – «Хлопчики-хлопці-чоловіки». Ви ще ті вбивці свободи. Так виважено, професійно, вишукано вмієте робити боляче лише ви. Чому ж так глибоко засідаєте в душу? Спочатку кидаєтесь щастям у вічі і серце, а потім зникаєте. Цілуєте скроні, губи, руки. Переповнюєте нас ніжністю. Даруєте на пам’ять приємні спогади.. І тікаєте, лише відіславши СМС «вибач». Знали б ви, скільки сліз пролито через кожну історію і як важко спокутувати це, немов гріх з душі.

Забути, втекти, закричати, вирвати з себе все сонячне сплетіння – це єдине, чого бажаємо після вас. А натомість залишаємося з думками про все це, з нездійсненними мріями, з нездійсненними ночами кохання. Відчуваємо невпевненість в собі, самотність.

Ненависть… Біль… Часта втома…Незрозумілі приступи… Але в серця своя позиція: «Я тебе кохаю».

І першу, виграшну, сходинку посідають «Думки – 0/24». Солодкі й гіркі. Ніжні та вбивчі. Так, я , про котру більшість із вас кажуть, що безсердечна, не раз хворіла чимось, а то і кимось. Цілодобове кружляння спогадів у голові – як синтаксичний аналіз речення або журналістське розслідування. Кожне речення, кожне слово, кожен звук – це все пробуджує в мені страхи. Через роздуми вже з’являються мімічні зморшки. Лінь давно забрала в полон.

Часто згадую тих людей, котрі, на жаль, а можливо, і на щастя, вичерпали свій ліміт в моєму житті. І як приємно знати, що в когось безлімітний пакет. Рахую, скільки вікон на будівлі, а потім додаю і розділяю. Вічні запитання : «Хто Я?», « Де Я?», « А що далі?». Навіть обіймати нікого не хочеться, бо відразу схрещуються руки, як у мерця, і стукає в двері пожираюча ностальгія. В голові настільки багато думок, що доводиться вголос просити, аби закрили свого рота. Але ними важко керувати. І розпочинається справжня революція – «Хто-Кого» .

Буденність заполонилася брудом, не особистостями, а особами, не живим, а мертвим, не сонцем, а грозою. Моя бібліотека спогадів вкривається ненавистю і злістю. Спустіла золота колекція. Люди годують злісними поглядами. Шкода, що дихаємо по-різному.

Ніч… Думки поспішають у відпустку, котра має назву твого імені. Милий мій… Ти несамовито вбиваєш мене сантиметр за сантиметром, міліметр за міліметром. Цей твій придуркуватий сміх і мила посмішка, тепле тіло і гаряче серце.. Кидаюся з крайності в крайність. Промайнула заспокійлива думка: «Ми ще зустрінемось!». Нещасна сповідь… Вперта втома ніжно обіймає…Очі закриваю…Революція скінчилася…Звільнення з кріпацтва.

У мене є мрія – забути свою мрію! Самовпевненість, щирість, терпіння, наполегливість – поверніться! Я дуже скучила за вами!




Категорія: Студенти | Переглядів: 492 | | Рейтинг: 3.0/5


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz