Неділя, 22.10.2017, 21:13
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Червень » 12 » Чому я не піду в мери Ужгорода
20:59
Чому я не піду в мери Ужгорода

Лариса Романюк
Одразу ж поясню: ніяких амбіцій балотуватися на міського голову у мене не було й нема. Але саме така думка чомусь осінила ме­не нещодавно, підсумувавши тривалі спостереження за життям обласного центру та його мешканців.

Містяни весь час нарікають на міську владу і тут, ніде правди діти, таки мають рацію. Бо таке враження, що мери у нас просто пускають один одного порулити, але Ужгороду від того то холодно, то жарко, що як відомо, не є ознакою здорової температури тіла. За двадцять років незалежності держави давнє місто обросло пластиковими вікнами, вивіс­ками, скульптурками, генделиками, модними ресторанами, церквами та кострубато-бикуватими будівлями у стилі «За власні гроші що хочу, то й роблю». Але для того, аби повернути Ужгороду його європейське архітектурне обличчя, не так багато і треба: добру волю мера та муніципальної влади, трохи смаку й роботи, дещицю думки експертів та багато-багато штрафів.

Залишиться ще проблема синдрому брудного міста. В Ужгороді якось так склалося, що сміття, стихійні звалища й туалети, брак банальних урн – проблеми, які непідконтрольні простим смертним мерам. Тут уже й про місцевого Авгія мимоволі замрієшся, який загатить Уж, випустить його на вулиці міста та вимиє раз і на завжди весь непотріб.

Насправді ж питання не тільки і не стільки у недоробках влади всіх скликань і кольорів, а зовсім в іншому: за що ужгородці так не люблять своє місто? Бо ж навіть якщо з урнами й утилізацією сміття навести лад, залишиться, як на мене, найголовніша проблема: як навчити людей звичайної «побутової» культури. Штрафи, звісно, в чомусь допоможуть. Але покарані точно від цього не «окультуряться».

Останні два випадки. Батько з маленькою донечкою виходять з дорогої іномарки. Доки чоловік вибирав речі з автівки, мала бавилася потріпаною пластиковою пляшкою. Татусь кілька раз окрикнув: «Ану викинь той хлам». Після найгучнішого наказу мала таки пожбурила пляшку прямо посеред досить чистого двору. Батько задоволено похвалив слухняну доцю, взяв малу за руку... і пішов. А буквально за два метри від них стояв звичайний картонний ящик, який мешканці їхнього ж будинку пристосували під імпровізовану урну. Мені чомусь згадався академік Павлов та його умовні рефлекси. Пляшку я, звичайно, підібрала й викинула, а от осад від побаченого залишився.

Із зовсім нещодавнього. Вечір. Узбіччя вулиці Заньковецької неподалік проспекту Перемоги. На самому крайчику тротуару стоїть молодий хлопець і натхненно справляє малу потребу прямо на вулицю (то ось ти який, виявляється, ужгородський Авгій!), а метрів за двадцять від нього – міліцейський бобик і чоловік 10 пепеесників. Правоохоронці п’ють каву, квас, балакають собі, і нуль уваги на те, що відбувається поряд. Хоча я переконана, що вони добре бачили «героя». Про міліцію якось не хочеться говорити, бо тут як із мертвими: або нічого, або правду, але хлоп таки своє ставлення до Ужгорода показав. Тому, доки ужгородці загалом не вирішать, чи їм на своє місто на... з висот багатоповерхівок, чи й вони, а не лиш влада, мають дбати про Ужгород, я таки у мери не зберуся.

Старий Замок «Паланок». – 2012. – № 20
Категорія: Наші випускники | Переглядів: 439 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz