Понеділок, 11.12.2017, 09:47
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Квітень » 2 » Бути чи не бути?
21:50
Бути чи не бути?

Ольга Беца
Думаю, кожен з нас нерідко ставить собі таке запитання. Адже щоранку ми прокидаємось, умиваємось, одягаємось, йдемо на роботу чи на навчання, і в кожного з нас вирує своє життя. Кожен вирішує безліч проблем, які нерідко сам собі й придумує. Кожен живе у своєму «світі», де він сам собі президент, який створює для себе власні, неповторні закони. Також кожен обирає собі свій шлях, як-то кажуть, творить собі долю. Але іноді зробити вибір буває так складно, але водночас легко. Легко, та складно.

Я вже два роки є студенткою відділення журналістики. Мріяла бути журналістом ще з 10 класу, тому не можу сказати, що рішення вступити саме на це відділення було необдуманим чи раптовим. І, здавалося б, все у мене добре. Я навчаюся (звичайно, не на відмінно, бо інколи лінуюся), працюю, займаюся, мабуть, улюбленою справою. Мені подобається писати, спілкуватися з людьми, але… Але щось однаково не так. Чогось не вистачає. А саме – творчості. Адже з дитинства я займалася музикою – і більшість моїх близьких та знайомих думали, що я буду піаністкою чи вокалісткою. Аж ні, як-то кажуть, не так сталося, як гадалося. Та вислів викладача «змінюйте свій рід діяльності, бо ви займаєтесь не тим» (адресований, на щастя, не мені) дуже мене «зачепив». Почувши ті слова, я серйозно задумалася, чи тим я займаюся? Чи моє це?

Думала довго. І життєві обставини ще склалися так, що потрібно було щось змінювати у своєму житті. Тому вирішила почати з «роду своєї діяльності». Я стала співати у музичному гурті (сподіваюся, скоро ми будемо відомими), займатися активною громадською діяльністю. Але й цього мені виявилося замало. Тому відновила заняття з викладачем і знову граю на фортепіано. Вирішила цьогоріч вступати до консерваторії. Педагоги кажуть, що шансів вступити у мене багато, головне – плідно та наполегливо працювати над собою.

І от я поїхала до Києва, в музичну академію, на першу консультацію зі спеціальності. Хвилювання переповнювали мене ще тоді, як сідала до потягу на ужгородському вокзалі. В «місті-льодянику» (так я назвала Київ через погодні умови) мене привітно зустріли друзі-музиканти, увесь час підбадьорювали й казали, що все буде добре.

Приїхала до консерваторії. Відіграла програму. Викладачі похвалили й сказали, щоб вступала навіть не думаючи. Звичайно, я дуже зраділа. Моєму щастю, як-то кажуть, не було меж! Адже тепер я зі спокійною душею зможу вступати, а потім, можливо, і здобувати таку останнім часом омріяну спеціальність. Мій кращий друг, а за сумісництвом талановитий музикант, жартує, що нарешті я отямилася, адже вважає, що журналістикою можна займатися і не маючи освіти. Каже, що буду тепер «консервою». А от я знову задумалася. Вже над іншим. Тут, на відділенні журналістики, серед своїх друзів і знайомих я здаюся собі не такою, як усі. Точніше, не всі мене можуть зрозуміти. Адже я приходжу на пари з купую нотних, як кажуть мої однокурсники, «бумажок» і диригентською паличкою. Всі дивляться на мене здивовано, не розуміючи, що це в мене і що з цим інструментом потрібно робити. От сьогодні, до прикладу, вчила Мирославу диригувати – їй було цікаво. Також однокурсниці жартують, що паличка ця схожа на чарівну, як у Гаррі Поттера. А от там, в тій, як кажуть студенти, «Київській консерві», все по-іншому. Диригентська паличка там нікого не здивує. Хоч, якщо вправно навчитися диригувати, то й справді можна творити справжні дива! Музику! Бо ж хіба музика не диво?

Ввечері знову сіла в потяг. Така довгоочікувана дорога додому. Бабуся в потязі нагодувала смачними пиріжками і розповідала цікаві історії про своїх онуків. А я все думала. Думала про те, як зранку приїду до Ужгорода й відразу піду в університет, адже в мене пара з Мови ЗМІ, на яку ніяк не можна запізнитись. Думала, чи варто все-таки змінювати рід діяльності? Адже я так звикла до своїх однокурсників (яких дуже люблю, хоч і ніколи цього не показую), до суворих та не дуже викладачів, до різних днів філолога й таких кумедних, хоч іноді й незрозумілих жартів Івана Івановича Бабущака. Мене знову переслідує хвилювання, та вже з іншого приводу. Якщо ще кілька годин тому я хвилювалася, чи «не залажаю» на прослуховуванні, то тепер я переймаюся зовсім іншим: чи варто щось взагалі змінювати? Чи варто?

Мені завжди було складно з такими рішеннями. Друг-психолог пояснює це тим, що дуже багато думаю і аналізую свої рішення. А я знову сиджу й думаю… Саме в цю хвилину згадалися слова улюбленого мною Йосифа Бродського:
Я сижу у окна. Я помыл посуду.
Я был счастлив здесь, и уже не буду.
Хай там як, мені все одно добре тут навчатися, спокійно якось. Завжди відчувається якась дружня підтримка деяких викладачів, і це, звісно, допомагає.

А зараз мені просто хочеться, мабуть, відпочити. Адже я не спала дві доби, та й змерзла дуже. І як співає мій улюблений «Сплин»:
«Нам остается сделать ход
На линию вперед,
И нам помогут молоко и мед,
Молоко и мед».



Категорія: Студенти | Переглядів: 409 | | Рейтинг: 5.0/2


Усього коментарів: 2
2  
Олю, якщо твоя душа так жадає музики - безумовно треба нею займатися!. Якщо маєш шанс навчатись у консерваторії - не втрать його.
Але Галина Василівна має рацію і я теж підтримую такий шлях: спочатку отримати бакалавра журналістики і далі отримувати другу вищу.
але це наші думки. Тільки ти знаєш, що для тебе краще!
Наведу тобі декілька прикладів. У мене є друг. Він вчився на факультеті туризму.  і вчився дуже непогано (майже все на "відмінно"), але завжди мріяв співати. Довчився на туризмі до третього курсу. І вирішив: забираю документи - здаю ЗНО - вступаю на музичне відділення в інституті (точно не знаю як то все називається yes3 ). Так і зробив. Добре знову здав ЗНО, склав вступні іспити. і вступив. на безкоштовне. тепер навчається на 1 курсі, із успіхом, і не шкодує ні про шо. Випустив пісню (йому пощастило із друзями, які ледь чи не "пинками" під м'яке місце заманювали його у студію звукозапису) і все на початкових стадіях дуже добре. Ми всі віримо у його подальший успіх.
Але. На своєму першому факультеті його нічого не тримало. Впринципі дисципліни - цікаві,  але от.. сама знаєш, одним навчанням "сыт не будешь" smile ...
Ще один випадок. Знайома вчилась на іcтфаці. Теж непогано. Була активісткою, грала в КВН-команді. Але все життя мріяла бути професійним кухарем. і в один прекрасний день (зазначу, що до ДЕКів на 4 курсі лишались якісь місяці і диплом бакалавра "історії" вже майорів на горизонті..) вона вирішила забрати документи і податись в імениту Школу в Києві (теж не знаю як то все там зветься). Успішно вступила, відучилась, почала працювати в одному із ресторанів столиці... і почала шалено скучати за істфаком, громадською роботою... і дуже шкодувала, що  покинула все на півшляху і не здобула диплом. Відновитись було складно, але вона відновилась і відучилась.... правда, все вже не було так "легко" і "сонячно"... Тепер вона теж ні про що не шкодує.
Я вже якось говорила, що жоден диплом не дає тобі гарантію, що так омріяний папірець не  припадатиме пилом у тебе на полиці. Безумовно, займатись треба тим, до чого прагне душа. Але коли шлях розпочато, коли  тобі в колективі комфортно, коли є те, що тримає і не пускає... варто тричі зважити правильність того чи іншого вибору. Можливо, спочатку варто продовжити брати уроки на малій батьківщині, здобувати теж не менш улюблену професію, працювати,співати у гурті... безумовно спробувати свої сили.. Але. відкласти вступ на рік-другий? і не опускати рук,якщо все не вдасться із першого разу! ні в якому разі!
А те, що ти над усім багато думаєш - це ж добре!
не знаю, важливо це тобі чи ні, але: я вірю в тебе! все вдасться, що б ти для себе не обрала ok

1  
Думаю, Олю, що бажання, вміння, а тоді вже й звичка завершувати розпочате - не найгірша риса особистості. Тим паче, якщо воно виходить! Не факт, що, опинившись там, ви заспокоїтеся і припините пошук. Людина, мабуть, усе життя себе шукає. І це гарно! Я до того, що можна завершити бакалаврат з журналістики, а тоді собі вступати далі. За кордоном студентами молоді люди стають у віці за 20. Коли пріоритети вже якісь сформовані. Так що у Вас все попереду. І, мабуть, не варто аж так себе заганяти, змушуючи до непростого вибору. А Вашому другу я би зауважила, що і музикою можна займатися без освіти. Чому ні? Скільки таких є! Питання у ступені професійності, правда? Хочеш бути професіоналом - треба вчитися, докладати зусиль. І це стосується будь-якої галузі. Не впевнена у необхідності того, що зараз тут кажу, але якщо пишете - отже, потребуєте реагування. Шкодую, мабуть, тільки про одне: нема в аудиторії інструмента - шкода... Колись, у мої студенські роки, у 429-ій стояло піаніно... й на перервах звучала музика...

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Квітень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz