Вівторок, 16.10.2018, 00:36
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2013 » Травень » 10 » Борець за життя
09:49
Борець за життя

Марія Чаварга

До дня Великої Перемоги хочу розповісти про ЛЮДИНУ, котра не ходить «живими» коридорами. Він був учасником бойових дій у Чехословаччині…

Бадьорою швидкою ходою Він щоранку кудись поспішає. Завжди привітний, свіжий та «живий». Без нього не проходять жодні вибори у нашому місті. Він є членом спілки учасників бойових дій. Віталій Васильович Смірнов. Про нього можна багато розповісти. Сивий, маленький, худенький дідик за свої 83 устиг чимало. І планує ще багато чого зробити.

А поспішає він у справах. День у нього починається з городу, де годує улюбленого собаку та порається по господарству. Усе, що має його родина, - цілковита заслуга Віталія Васильовича. Він і по воду до криниці сходить, і яблук принесе, і картоплю викопає, і город скопає.

Додому приходить по обіді, а інколи навіть увечері. Схвильована родина телефонує йому на мобільний та кидається шукати, коли дідика довго немає вдома. Підключає інколи й сина, котрий живе в іншому кінці міста. Одного разу, прийшовши з риболовлі, ліг на ліжко і каже: «Маш, викликай швидку», - згадує онука Марія. Відразу ж і викликала. Відчинила вікно. Пам’ятаю, спекотно було дуже. Дивлюсь на діда, а у нього очі закочуються й блідий, немов стіна. Швидка приїхала за 40 хвилин. Увесь цей час посміхалась, намагаючись приховати сльози. Швидка констатувала мікроінфаркт. Уявити собі, якою ж сильною має бути людина, щоб після мікроінфаркту дійти додому!

«Дідик взагалі не любить звертатись до лікарів, - продовжує його дружина Марія. - Пам’ятаю, у нього дуже боліло у районі апендикса. І він до останнього мучився, але не дозволяв мені викликати швидку, бо зранку йому потрібно було їхати на водіння. Однак я не послухалася: коли почав утрачати свідомість, викликала швидку. Констатували нагноєння апендиксу. Лікар-фельдшер був у стані алкогольного сп’яніння. Думала, кінець… Залишусь одна з двома дітьми на руках. Його нутрощі викладали на операційний стіл і заново збирали їх. Це було жахливо. Дуже жахливо...».

Він має неабияку силу волі. У юні роки Віталій Васильович грав у хокей. На одній з ігор зламав ногу. Лікар заборонив йому палити та вживати алкоголь. З того часу ця людина не палить, а спиртні напої вживає вкрай рідко.

Боротися зі смертю йому доводилося дуже часто. Про один із випадків згадує його донька Тетяна: «У мого батька від ангіни почалася стенокардія (грудна жаба). Він задихався. При обстеженні йому порадили терміново лікуватися. Але на тата чекали військові курси у Ленінграді. І коли там йому стало зовсім зле - зробили блокаду серця: прив’язали до ліжка і робили прямий укол у серце. Наживо. Без анестезії…»

Про ще один випадок згадує старша онука Анастасія: «Пам’ятаю, як вночі він заходить до нас у кімнату і просить викликати швидку. Я виводжу його на світло і бачу, що стікає кров’ю. З’ясувалося, що вдарився головою об кут ліжка. Поки швидка доїхала, дідик втратив 2 літри крові. Ми не могли зупинити кровотечу. Пізніше лікар сказав, що дідик народився у сорочці, бо якби на міліметр нижче вдарився, зачепив би сонну артерію і стік кров’ю».

У 77 років дідик знову ліг під ніж. Цього разу йому вирізали грижу. «Я ніколи не забуду цей день, – згадує онука Марія. – Операція мала тривати щонайбільше півгодини. А тривала дві з половиною. За цей час думала, що збожеволію».

Ось такий витривалий і невтомний дідик щоранку кудись прямує. Спочатку на город, де його чекає вірний собака. По обіді вже поспішає на засідання учасників бойових дій чи збирати внески. «Не знаю, звідки у нього стільки енергії, але дай Бог йому здоров’я ще на довгі роки», - зауважує сусідка.

Після цьогорічних виборів у народні депутати, де він був членом ДВК, родина заборонила йому брати участь у таких заходах. Більш ніж 20 годин безперестанку бути у русі для 83-річної людини дуже важко.

«Взагалі йому важко щось заборонити: якщо собі щось надумав, обов’язково має довести справу до кінця», - розповідає дружина.

Замполіт Віталій Васильович Смірнов вітає солдатів з присягою Львів, 1971
Віталій Васильович – військовослужбовець, майор у відставці. Історії про його службові роки можна слухати годинами. «Пам’ятаю, як на стрільбищі солдати жбурляли гранати. В одного солдата граната випала з рук і не зірвалася. Розуміючи, що тут чекати від неї чогось хорошого не варто, а викликати саперів дуже довго, я віддав наказ усім солдатам лягти, а сам підповз до гранати. Жбурнув її – і вона зірвалась. У той час я був капітаном, командував ротою. Також я брав участь в історичній події – становленні реактивних літаків. На той час я був старшим механіком. Це було щось нове в історії авіації. Реактивна техніка тільки зароджувалася. І я був учасником становлення реактивних машин»,- згадує Віталій Васильович.

Серед його хобі - риболовля, полювання, катання на лижах, на ковзанах та різьблення по дереву. Останньому Віталій Васильович присвячує чимало часу. Увесь коридор завішаний масками, вирізьбленими з дерева. Останні десять років дідик вже не катається на ковзанах і не полює, проте, як тільки випадає сніг, його зажди можна побачити на лижах. Також він загартовується, бо вважає, що це є запорукою довголіття. Має намір прожити більше ста років.

Дідусь із бабусею. Німеччина, 1965
Сьогодні Віталія Васильовича оточує любляча родина: дружина, двоє дітей, чотири онуки та правнучка. Онуки його ласкаво називають «дєдушка». Подружжя Смірнових цьогоріч відсвяткувало 55 років спільного життя. «Я працювала у магазині. І от після роботи він приходить за мною і веде до… РАГСу. Там, звичайно, було зачинено. Але Вітя заплатив - і нас розписали. Без свідків. Ось так я у 19 років стала його дружиною», - з посмішкою згадує Марія. Про цю дату Віталій Васильович відгукується як про найбільше досягнення в його житті : «55 років спільного життя. Розумійте, як хочете, але прожити 55 років під одною стріхою - це подвиг» (посміхається).

Я ще не бачила такої мудрої людини. У свої 83 роки при здоровому розумі та пам’яті. І у хорошій фізичній формі. Дай Бог йому дожити до ста років у такому ж фізичному та моральному стані.

«Кожен у житті має місію, яку хоче виконати. Як тільки її виконає – життя земне закінчується. Я хочу померти тихо. Уві сні, щоб ні себе, ні довколишніх не мучити», – усміхаючись, зауважує головний герой цього нарису - мій найдорожчий дідик.
Категорія: Студенти | Переглядів: 484 | | Рейтинг: 0.0/0


Усього коментарів: 4
3  
Машунь, дуже влучний заголовок ти підібрала... Дай Бог йому здоров"я на довгі роки.

4  
Дякую Танюш. І я так вважаю і бажаю :)

1  
написано так тепло, рідно і по-доброму..

2  
Про найближчих найважче писати.... Дякую :)

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Травень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2018 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz