Понеділок, 18.12.2017, 01:32
  Ви увійшли як Гість | Група "Гiсть" | RSS
Вітальня БлоґиРеєстраціяВхід
[Розширений пошук]
Навігація
Хмарка теґів
Категорії розділу
Викладачі [4]
Студенти [170]
Наші випускники [12]
Наші гості [2]
Андрій Чижевський [0]
Наші колеги
Вітальня » 2012 » Серпень » 9 » «Але влада не змогла її примусити мовчати» («Експрес»)
17:52
«Але влада не змогла її примусити мовчати» («Експрес»)

Іванна Гамор
...Я дуже вражена!!! А ви? Як така могутня нація, в котрій світився дух трипільської, княжої, козацької культури, опустилася до мовної деградації? Ми посміли. Вкололи чергову дозу брому нашій зболеній мамі.

Може, Чорнобилю було мало? Дві війни та геноцид – хіба не забагато для одного століття? Вона сильна, Вкраїна. Але не зоріє на горизонті гуманітарна аура нації, про яку писала Костенко. Популярна відмовка – слова Володимира Винниченка, мовляв, нашу історію без того ж таки брому читати неможливо. Так і скидаємо всі ганебнощі наших вчинків на колишні лихоліття. Згода, без болю всього не згадати. Але зараз, коли маємо час вільного життя, що не дає нам сили мовити українською?

Спортсмен-іноземець, який вірить у стереотипи й пропаганду, остерігає українців від проявів расизму. Дійсно, що ж за неподобство? Народ, котрий розучився захищати свою гідність, подекуди все ж піднімає із закутків болюче сумління, нікому не потрібне, навмисно й обачно заховане. Українці все ж не зовсім можуть змиритися із таким покидьським ставленням до мови. І тому зажили, виявляється, слави націоналістів. Шовінізм. Ось з чим бояться зіткнутися в нашій державі свідомі туристи.

Цікаво, яка точка зору виправдовує такі наївні подуми осіб, що не знають Україну, українців зсередини? Так, зовні ситуація в країні нагадує сумнівну виставу. Та проблеми є всюди і в реальності еталони відсутні. Але чому акції, котрі є нічим іншим, як скриком захисників рідної мови, сприймаються за звірство і викликають обурення? «Бо ніде інде такого немає». Бо ніде інде народ не вимушений розлючено захищати свою мову. Абсурд? Це ще не абсурд, адже для України мовна асиміляція, завдячуючи періоду Радянського Союзу, є закономірністю.

Абсурд – це щось на кшталт цілковитої апатії щодо майбутнього держави. Осліплені нападами егоїзму, горді «пофігістичним» ставленням до плину буття, ми наліво-направо кидаємось всілякими москалізмами. А што, дуже остроумно. І то – саме москалізми, бо подаються вперемішку з місцевим діалектом під гарніром провінційної неосвіченості (загорнута остання все ж у диплом, прогресивне філософське мислення чи перлини блакитного екрану).

…Гм… Якщо Ви росіянин і розмовляєте російською, це – упорядкована аксіома. Якщо ви італієць і говорите італійською, це, знову ж таки, упорядкована аксіома. Якщо Ви українець і говорите українською, то це: а) непорозуміння; б) зухвалість; в) подвиг. Спитаєте: що за нісенітниця? А що за безглуздя – говорити суржиком? І ми всі збурені до краю, всі плануємо йти на барикади за мову. Та спільний ентузіазм вщухає за першим віражем. За першим словом, першою тирадою. Говорили-балакали…

До характеристики чухраїнців, наведеної Остапом Вишнею, слід було додати якість, якої стачило б на максимальне число наших співвітчизників – демагогія. Невже на те ми чухраїнці, щоб язиками молоти? І що ганебно – якщо раніше українські пустомельки зачаровували вітруватими обіцянками, зодягненими в довершену форму складних синтаксичних конструкцій, то зараз їх лексичний арсенал опустився з рівня елементарного до рівня зеро. Що робити? Ой лишенько!!! Знайоме нам, українцям, голосіння. Завжди знаємо єдиноправильний маршрут, але завжди йдемо заїждженим. Хочемо вирватись із кругообігу російських лексем, та кепсько вдається. Повідь у нас, які і багацько років тому, риторична.

…Деякі люди вважають, що останній закон про прийняття другої державної мови – легенький фарс, задуманий заради передвиборчої компанії. Погодьтеся, вигідно захищати українську мову, якщо реакція на ухвалення законопроекту буде вибухом і може перекинути на сторону тієї чи іншої партії левову частку виборців – українець захоче вибороти мову нені. Як би не було, загроза залишається фактом. Які в нас надії, які гарантії? Як говорив Вишня, якось то воно буде. А поки що… Можливо, для підвищення показників волі і мужності нам варто почитати некрологи дисидентів?
Категорія: Студенти | Переглядів: 299 | | Рейтинг: 1.0/1


Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Календар

«  Серпень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Архів новин

Пошук у словниках

Відділення журналістики УжНУ © 2017 • Передрук матеріалів сайту можливий за умови гіперпокликання на них •  Хостинг від uCoz